Повернувшись до Італії після того, як багато років відправляла усі свої заробітки своїм дітям в Україну, Алла почувала себе втраченою та безнадійною. – Я вже не молода, пора у відпустку, але я не можу собі цього дозволити, – думала вона про себе. Вона одна виростила двох своїх синів після сме рті чоловіка і підтримувала їх фінансово, допоки вони не могли знайти постійну роботу. Однак, коли сини одружилися, вони обоє повернулися до свого сімейного будинку зі своїми дружинами, не залишивши місця матері. Зневірившись знайти спосіб прогодувати свою сім’ю, вдова влаштувалася на роботу за кордон і відправляла всі свої заробітки в Україну, щоб допомогти своїм дітям будувати та обставляти свої будинки.
Адже батьківський будинок вони продали і потрібні були додаткові фінанси, щоб збудувати ще два. Повернувшись на батьківщину, Алла була розчарована, виявивши, що в будинках її синів немає місця для неї. Обидва її сини збудували на її гроші великі будинки. Молодший відразу заявив, що його теща поживе якийсь час з ними, і у них немає місця для Алли. Тоді Алла вирішила оселитися в будинку старшого сина, але там її кімната була на другому поверсі, через що жінці важко було потрапити на кухню та у ванну.
Якось уночі Алла почула, як її син та невістка обговорюють, куди її можна поселити в будинку. Невістка запропонувала їй залишитися на літній кухні, а син стверджував, що вона заслуговує на краще місце в будинку, який вона допомогла побудувати. Почуваючись зайвою та непотрібною, Алла вирішила взяти справу у свої руки та накопичити на невелику квартиру в Римі. Вона шкодувала, що не подбала про себе раніше, але була сповнена рішучості стати самою собі господинею і жити незалежно, за велінням і за своїм бажанням. «Через 3-4 роки я куплю власну квартиру, нехай навіть маленьку, але я нарешті зможу бути самою господинею», – думала Алла.