Микола стояв біля вікна та дивився на дитячий майданчик. Він шкодував про прожиті роки, коли так і не зміг створити свою власну родину. Усю свою молодість він прожив на своє задоволення. Миколай багато гуляв, у нього постійно з’являлися нові романи, він часом не запам’ятовував навіть імен своїх дівчат, на стільки багато їх було. Він не замислювався про майбутнє та сім’ю. Завжди вважав, що він усе попереду. А час минав, і ось уже з’явилося перше сиве волосся, а серйозних стосунків все ніяк не починалося. У результаті Микола поставив хрест на темі сім’ї та повністю поринув у свою роботу.
Нині має велику квартиру, дорогу машину, на рахунку чимало грошей. Але на душі велика туга і розуміння того, що без сім’ї все його майно не має жодного сенсу. Раптом у двері хтось постукав. Микола ліниво відкрив, за ними стояла молода дівчина, років на 20-30 молодша за Миколу . -Здрастуйте, я ваша дочка Варвара. Микола не повірив почутому. Яка ще донька, мабуть, дівчина просто помилилася дверима. Але дівчина весело пройшла до квартири, Микола навіть слово їй сказати не встиг. За філіжанкою чаю Варвара почала розповідати.
Якось у Миколи був недовгий роман з однією новенькою співробітницею, яка згодом звільнилася. Пішла з роботи вона саме через ваrітність. Микола навіть не міг згадати її ім’я, доки Варвара не показала фото своєї мами. Зараз дівчина виросла, їй стало цікаво, хто її батько, і вирішила його відшукати. Микола міцно обійняв свою дочку. Він уже думав, що життя прожите даремно, але виявилося, що він має дитину і це велике щастя. Наступного дня він купив величезний букет квітів, з’явилося велике бажання зустрітись з матір’ю Варвари.