Я дуже зраділа, коли мій син вирішив одружитися. Йому на той момент уже було 32 роки, і я давно мріяла про онуків. Вони з дружиною оселилися зі мною у двокімнатній квартирі. Через два роки після весілля Наталя наро дила мені онука, а ще за два роки онучку. Я у всьому намагалася допомагати з дітьми, укладала спати, читала їм казки, годувала. Але діти росли, і місця в квартирі не вистачало.
Був у нас будиночок у селі, який дістався мені у спадок від батьків. Трохи подумавши, я вирішила поступитися міською квартирою, а сама перебратися жити до села. Моїх невеликих накопичень вистачило на те, щоб зробити невеликий косметичний ремонт, бо будинок був занадто старий. Невістка і син були раді моєму рішенню, що навіть мене трохи обра зило. Вони часто обіцяли до мене приїжджати і відвідувати.
Але вони практично одразу про мене забули, коли я перебралася до села. Так, діти вже дорослі, що з мене можна взяти? Не думала, що вони так до мене віднесуться. Вони навіть не дзвонять заради пристойності! Вже починаю сумніватися у своєму рішенні. Може, треба було залишити їм вирішувати своє квартирне питання? Зрештою, у місті мені жилося комфортніше.