Надвечір Софія Василівна вирішила зателефонувати доньці, щоб поговорити з онукою. Її якось раптово накрила туга за нею. -Привіт, мамо, ні, не можу Олю до телефону покликати, немає її вдома. -А де ж вона? – не зрозуміла жінка. -Вони з Вадимом переїхали жити окремо два дні тому. -В сенсі? Ну, а як же весілля? Чому мене не покликали? -Та не було жодного весілля, зараз усі так живуть, спочатку характерами притираються, а потім узаконюють стосунки.
-Не бути такому! Це ж так непристойно! -Нічого непристойного в цьому немає, мам, зараз інші часи. -Ні вже, я з таким миритися не стану. Оля мене точно послухає. Ну яка ти мати, Іро, якщо таке допустила?! -Ну мам… -Адресу скажи! Софія Василівна кинула слухавку і стала поспішно одягатися, вона дізналася адресу і вирішила одразу податися на розмову.
Вона у результаті була розчарована. Оля її уважно вислухала, навіть кивала під час розмови, а зрештою ввічливо попросила не втручатися у її життя. Софія Василівна була вкрай розчарована таким станом справ. Вона вважає, що порушення традицій не приведе ні до чого доброго, не втрачає надії вплинути на внучку і повернути її на істинний шлях.