Настя жила лише з мамою. Дівчинка звикла, що мама вранці завжди йде на роботу, а потім надвечір повертається з різними смаколиками. Часто мама відводила Настю до садка. Але у вихідні садок не працював, тому Настя залишалася вдома разом із своїми нехитрими іграшками. Так було й цього разу. Мама залишила в кухні на столі для Насті два бутерброди та чашку молока. А ще одне червоне яблуко. Помахала на прощання рукою і зачинила за собою двері. Зазвичай мама поверталася надвечір. Вона знала, що дочка бої ться сама залишатися в темряві. Та й врешті-решт у суботу працівникам дозволяли залишити робочі місця трохи раніше, ніж звичайно. Надворі вже давно стемніло, а мами чомусь досі не було.
Настя вже давно з’їла все приготовлене для неї, переграла у всі іграшки, кілька разів заглядала у темне вікно, але мати не з’являлася. Дівчинка одягла свою куртку та вийшла з квартири. Настя виглянула надвір і попрямувала до будинку – вона не знала куди йти. Так у страху дитина пробула до ранку. Лише трохи посвітлішало на вулиці, Настя знову пішла шукати матір. Вона йшла людною вулицею, але на неї ніхто не звертав уваги. Перейшла дорогу, мало не влучивши під колеса машини. На неї посварився nоліцейський, погнав дитину додому, погрожувавши штрафом для батьків. Він не чув, що дитина шукала маму. Так Настя знову повернулася до свого будинку, де зустрілася в під’їзді з сусідкою, тіткою Вірою. Жінка була здивована, чому Настя тиняється одна. Адже зовсім мала ще! Дівчинка розповіла вже охриплим від плачу голосом, що мама з учорашнього дня не з’являлася вдома.
До пошуку матері приєдналася сусідка. Цього разу на стіл дільничного лягла заява про зникнення жінки. Її знайшли за кілька годин у підвалі власного будинку, куди вона перед поверненням додому зайшла, щоб набрати картоплі, яка тепер валялася на підлозі в целофановому мішку. Настя розуміла, що в неї забрали маму – найріднішу людину, яка була в її житті. Дівчинка не розуміла, чому вона тепер не зможе бути разом із нею, зі своєю мамою. На кілька днів Насті дала притулок тітка Віра. А потім прийшов той дядечко у чорній формі і кудись її повіз. Вона вже не могла nлакати. Відчувала, що там, куди його везуть, не буде мами. А їй, малечі Насті, абсолютно нічого зараз не потрібно, тільки присутність мами. Хай би вона мовчала чи навіть спала, тільки поряд була вона – мати!