Галина Петрівна не вірила в байки про те, що в них у роду всі жінки рано втрачають чоловіків. Але її Максима не ста ло, коли їхньому синові, Стасу, було два роки. Ростила сина одна. Хоч і була жінка красунею, та нікого близько до себе не підпускала. Так і жила, заради сина, і заради своїх учнів у школі. Син виріс, мати почала активно підшукувати йому дружину. Ось тільки Стас сам зробив свій вибір, привів додому Ганну і сказав: – Люблю, одружуся! – Ти не насмілишся піти проти моєї волі! – вигукнула Галина. Ганна намагалася щось сказати, але Галина заверещала на неї: – Геть із моєї квартири! Дівчина вибігла, за нею пішов і син. Оселилися молоді у бабусі Ганни. Ганна працювала, Стас пішов учнем токаря на завод. У хлопця виявилося справжнє покликання до ремесла.
Незабаром він став добрим фахівцем, сам зміг утримувати сім’ю, а Ганна повернулася до навчання у медінституті. Галина Петрівна, яка сподівалася, що син повернеться до неї, і бачачи, що той і не думає йти від дружини, почав розпускати про неї брудні чутки. Ганна зі Стасом терпіли чутки до того часу, поки дівчина вчилася. А коли вона здобула спеціальність лікаря, то переїхали до Харкова. Хороший токар скрізь необхідний. Ось і Стас незабаром знайшов собі роботу на великому заводі. А за три місяці їм від заводу виділили квартиру, на той час і Ганна вже працювала. Минали роки, Ганна стала відомим фахівцем, Стас теж користується заслуженою повагою. І діти у них зростають.
А Галина Петрівна постаріла, завелися різноманітні хвороби. На черговому обстеженні ліkарі запідозрили у старенької страաну хво робу. Для уточнення направили жінку до обласного центру. Приїхала, Галина Петрівна, зайшла до лікаря та застигла. Ганна теж одразу впізнала свекруху. Поки невістка обстежила свекруху, та не переставала nлакати. – Нічого страшного у вас нема. Для профілактики я призначу вам деякі ліки. Бачачи, що свекруха не збирається йти, Ганна сказала: – Галино Петрівно, люди чекають, щоб потрапити до мене на прийом. У мене немає часу на порожні розмови. Нема чого вам прощати. Все давно забуте. Ви йдіть, йдіть. Бабуся піднялася, пішла до дверей, а потім повернулася і сказала на прощання: – Я б теж пробачити не змогла…