Катя забиралася в квартирі, як у двері постукали. На порозі стояла літня жінка з яскравим макіяжем. – Ти не впізнаєш мене? Я твоя мати! – Почала жінка і простягла руку для обіймів. Катя встигла відійти від незрозумілої жінки. – А де бабуся? – продовжила жінка. – Вона у ліkарні. – так само здивовано відповіла Катя з подивом розглядаючи «мати». А жінка не розгубившись роздяглася і пройшла до кімнати. Катю така поведінка розлютила, і вона запитала про мету візиту жінки. Навіщо вона приїхала через стільки років по тому? Може черговий кавалер покинув і їй нема куди йти?
Адже мала повернутися за нею десять років тому, а не залишати одну з бабусею напризволяще. Мати її не слухала, тільки виправдовувалася. Вона досягла чого хотіла і тепер приїхала за ними. Катя згадала дитинство і якою була тоді мама. Вона пам’ятає той день, коли повернувшись зі школи побачила заплакану маму. Від неї пішов дядько Вова. Наступного дня вони поїздом поїхали до бабусі, яка від радості накрила смачний стіл. Так тривало недовго, за кілька днів бабуся з мамою сильно посварилися. Мати хотіла поїхати на заробітки, а бабусі була проти. Катя почула всю розмову та просила мати взяти її з собою, але бабуся не дозволила.
Так мати й поїхала, поцілувавши і пообіцявши незабаром повернутися за нею. Минали роки, мама не поверталася, і бабуся зізналася, що мати вийшла заміж у Німеччині, але новий чоловік не хоче брати дочку дружини. Катя перестала чекати, тільки дитяча образа залишилася. Через роки Катя вступила до коледжу, навчається їй подобалося. Жили вони з бабусею душу в душу. Ланцюжок її думок розірвав голос матері, яка хотіла разом з нею відвідати бабусю. Бабуся від побаченого тільки злякалася, одразу зрозуміла, що донька за Катею приїхала. Тільки вона не погодилася поїхати з матір’ю, ні дім, ні навчання за кордоном її не переконали. Так і лишилися вони удвох із бабусею.