Десять років тому дочка Ольги Захарівни, Тоня, вісімнадцяти років, закохалася у тридцяти семирічного Артура і поїхала з ним до столиці. Кинув, заради молоденької, дружину з дітьми. Як не чинила опір такому вчинку дочки мати, не змогла зупинити. Ображена ставленням матері до коханого, Тоня за ці десять років жодного разу не приїхала і не зателефонувала матері. Через п’ять років після доньки Ольгу Захарівну покинув чоловік. Також пішов до молодої, що завагітніла від нього. Отак і вийшло, що ці п’ять років жінка жила сама. Ситуація посилювалася тим, що Ольга працювала перекладачкою-фрілансером. Тобто з дому виходила лише до магазину. Практично не дбала про себе і у свої п’ятдесят років виглядала на всі шістдесят. У двері подвзонили.
Ольга, відчинивши двері, застигла здивовано: – Добрий день, мамо. Я можу зайти? – Запитала Тоня. – Звичайно. Це ж твій дім. Проходь у свою кімнату, там нічого не змінилося. Ти назовсім? Тоня покотила валізу до кімнати. – Мий руки та йди вечеряти. – Ти нічого не хочеш розповісти? – Запитала Ольга, коли дочка доїла суп. – Нема чого розповідати. Артур виявився негідником. Ти задоволена? – Огризнулася дочка. – Задоволена. А що трапилось? Він тобі зрадив? – Ні. Я ваrітна, а він вимагає позбутися дитини, – заревіла дочка. – Вимагає він… Не реви. Сама дитину хочеш? – Мамо, мені двадцять вісім. Якщо зараз позбудуся плоду, то потім взагалі не зможу народжувати! – продовжувала плакати дочка. – Ну, значить, народжуватимемо! Справа така. Чого ревти, радіти треба.
Завтра підемо на облік у поліклініці станемо. До полоrів Тоні залишалося три тижні, коли її поклали на збереження. Цим часом Ольга вирішила скористатися, щоби відремонтувати кімнату доньки. Подзвонила чоловікові. Той зрадів новинам і одразу примчав на допомогу. Ремонтуючи кімнату дочки, Ігор розповів, що давно вже живе один, тому що дитину, виявляється, його пасія нагуляла від іншого. А до дружини повертатися соромився. – Ольга, ти мене назад пустиш? Я сумував по тобі. – Прийму. Я теж скучила… Зустрічати онука вирушили вдвох. Татко, звичайно ж, не з’явився. Та й кому він там був потрібен. Тоня зараз тільки зрозуміла, що ось її справжня родина: мати, батько та син. Вони ті, кому вона потрібна та хто завжди підтримає її.