Андрій із Мариною одружилися на третьому курсі. Жили дружно та щасливо. Працювали, будували плани на майбутнє, відпочивали, хатні турботи ділили на двох. Радість в очах Андрія пропала, коли не ста ло Марини. Вона пішла раптово та швидко. Ліkарі нічого не змогли вдіяти. На той момент їхній дочці, Христині, було три роки. Андрій весь свій вільний час проводив із дочкою. На своєму особистому житті поставив жирний хрест. Христині вже вісім років, вона навчається у другому класі. І ось, з недавніх пір Андрій став помічати, що все менше думає про Марину, і все більше про Тому. Свою колегу, з якою в нього встановилися теплі стосунки.
Таке відкриття навіть налякало чоловіка. Він думав, що цим зра джує дружину. Почав уникати Тому. Але Христина, яка вже потоваришувала з Томою, часто питала про неї. Нарешті Андрій зважився зробити пропозицію Томі. Але спочатку він мав отримати схвалення Марини. Як? Андрій і сам не знав, але, взявши букет улюблених Мариною хризантем, прийшов звичною дорогою до її останнього притулку. Довго сидів поруч із могилою, дивився на фотографію дружини, розповів про успіхи доньки, потім і про себе з Томою. І нарешті запитав: “Марино, ти схвалюєш мій шлюб?”. А у відповідь нічого.
Посидів трохи, прислухався, озирнувся, уважно оглядаючи сантиметр землі. Нічого. Жодного знаку. Тяжко зітхнувши, чоловік підвівся, попрощався з дружиною, і побрів до воріт. І раптом він побачив те, що шукав. Зелений паросток, пробивши асфальтове покриття, пробивався до сонця. Андрій присів навпочіпки, погладив рослину: “Рости, малюк!”, подумав він. І в цей момент легкий вітерець закружляв навколо, і в шурхітті чоловік чітко почув: “Треба жити”… Звісно ж це Марина! Вона підтримала і підбадьорила його. Подала про це знак! Додому Андрій повертався із твердим наміром відкрити нову сторінку у своєму житті. Права Марина! Треба жити!