Марина, як завжди, йшла з роботи додому через парк. Як раптом почула тужливе виття. Наче хтось просив допомоги. Зійшовши з алеї, жінка пройшла через кущі, і на галявині побачила згорнувшогося калачиком і жалібно скулячу собачку. – Ти що скулиш, маленький, – присіла вона навпочіпки. Спробувала поставити собачку на ноги, але той не зміг утриматися, знову ліг на землю. Марина взяла пса на руки та вийшла на алею. – Ну, не кидати ж тебе тут безпорадного. Ходімо додому, а завтра покажу тебе ветеринару. – Це ще хто? – здивувався чоловік. – Знайшла у парку. Зараз її нагодую, і приготую вечерю, – сказала дружина, поклала собачку на килимок, і дала їй молока в мисці.
– Марино, завтра у нас нарада. Вирішуватимуть кого призначити заступником генерального директора… З ранку, нагодувавши чоловіка сніданком і провівши того на роботу, Марина відпросилася з роботи і повела собачку до ветеринара. – Нічого страшного. Зголодніла. Суміш болонки з кимось невідомим. Нормальна їжа та турбота поставлять її на ноги. Увечері чоловік прийшов пізно. – Привітай мене. Я тепер заступник генерального. Ми у кафе посиділи, зазначили призначення. – похвалився чоловік, потім помітивши собачку, суворо поцікавився у дружини. – Ти не позбу лася цієї дворняги? Я ж просив! Зрозумій, тепер ти дружина солідної людини. Тобі не належать всякі шавки. Хочеш собачку – купимо тобі щось престижне, породисте. Навіщо тобі цей двірняк?
– Тому, що я до неї вже прикипіла. Не хочу іншу, хочу Боню! – Сказала дружина, і щоб згаряча не влаштувати сварkу, вийшла гуляти з Бонею. – Сьогодні йому собачка не підходить, а завтра виявиться, що йому і я не підходжу. Нову, породисту фіфу заведе, – ділилася своїм сумом із Бонею Марина. Гуляли вони довго. Жінка ніяк не могла заспокоїтись. Сумні думки не давали спокою. Задзвонив телефон. – Мариночко, ну що ти так довго? – Запитав чоловік. – Ну, хочеш Боню, хай буде Боня. Мені головне, щоб кохана дружина була щаслива! – Бонечко , побігли додому! На нас там дуже чекають! Ми з тобою найщасливіші на світі!