Анатолій сидів у вагоні поїзда і мовчки дивився на дорогу. Треба повертатися додому через 7 довгих років життя у невідомості. – Багато чого, напевно, змінилося за той час, поки мене не було, – думав він. Чекав побачити свою дружину з іншим чоловіком. Сім років тому вони вирішили наро дити дітей – багато старань, але нічого не виходило. Вирішили зробити процедуру ЕКЗ, оскільки дуже хотіли відчути себе батьками. Перша безкоштовна спроба була невдалою. Заробіток чоловіка точно не покрив би всі витрати на ліkування Марини. Після довгих роздумів вирішили – він поїде на заробітки. Дорогою до Чехії автобус, який віз гастарбайтерів, перекинувся, там же знаходився і Анатолій. У вкрай тяжкому стані його доставили до місцевої ліkарні, як з’ясувалося пізніше, чоловік мав втра ту пам’яті. Знайти документи на місці події не вдалося, тож повідомити рідних не змогли.
У палаті познайомився із чоловіком, той виявився самотнім, дружина поме рла, дітей не було. Тож після ліkування Анатолій залишився жити у нього, там знайшов роботу, хоча відсутність документів вплинула на її пошуки. Минув час, численні реабілітації дали можливість згадати – у нього, виявляється, є дружина – кохана жінка, з якою так хотілося дітей. Марина довго чекала безвісти зниклого чоловіка. Щоб хоч якось зберегти пам’ять про нього, вирішила ще раз зробити штучне запліднення, використавши його генетичний матеріал, що заморожується для ЕКЗ. Жінка народила двох чудових дівчаток, а через рік, після ще однієї спроби – хлопчика. Спогади про чоловіка не давали їй спокою, змушували радіти одному – він живе у їхніх дітях.
Через кілька років пролунав стукіт у двері, Марина відчинила, а перед нею стояв її Толя. – Ти ж безвісти зник! Не вірю. Скажи, що це сон… Позаду виглядали троє дітей. Анатолій очікував, що ось-ось вийде її чоловік, тато цих дітей. Був готовий зрозуміти кохану, бо стільки часу його не було. – Діти, це ваш тато, про якого я говорила, – сказала нарешті жінка. Ця звістка просто приголомшила його, і за мить на його шиї висіло троє малюків. Того дня вони багато розмовляли і не могли повірити – вони, як і раніше, сидять разом за столом, міцно тримаючись за руки, а по хаті безтурботно бігають їхні діти. Анатолій розповів, що у Чехії залишив людину, яка замінила йому батька, і тепер хоче забрати цього чоловіка до себе, дружина погодилася. Пізніше він знайшов роботу на будівництві, і щоразу, коли вранці йшов, у Марини щемило сер це. Втратити своє щастя вдруге вона більше не хотіла. Але найбільше раділи діти, бо тепер у них є тато, який захищатиме їх. Хіба після цією історії не можна повірити в справжнє диво?