Я з дружиною та трьома синами живемо у маленькому місті. Я працюю виконробом, а дружина виховує дітей і господарює. У той період старшому синові було 6, середньому – 4, а найменшому – лише рік. Хочу розповісти про один випадок, що запам’ятався на все життя. Тоді я працював звичайним будівельником. Бувало, що прийду додому і буквально валюсь з ніг. Вдома все чисто, приготована вечеря, діти щасливі. Дорогою до дивана з мрійливим виглядом підійшла дружина Юля і сказала: – Юра, поноси Сашка. Руки болять, спина ниє. Ну не дитина – а каміння! Так мало, але так важко. – Юля, совість у тебе є? Я на роботі втомився! Сьогодні стільки цегли та цементу переносив, що здається і чайної ложки не підніму!
За тиждень після цієї ситуації зателефонували Юлі із села, де вона виросла. Моя дружину виростила бабуся Марія після трагічної загибелі батьків Юлі. Сусідка баби Марії повідомила, що бабусі не стало. Тому треба було їхати до села, щоб ховати бабусю та розпоряджатися її майном. Вирішили, що поїде Юля. Відразу зізнаюся, що я схитрував. Послав Юля, бо думав, що мені вдома з дітьми буде легше. Але так я ще ніколи не помилявся. Перший день без мами пережили з горем навпіл. Адже Юля поїхала по обіду. Мені залишалося тільки погодувати синів і лягти спати. Наступного дня почалося пекло. Я почав варити кашу. Вперше молоко втекло. Вдруге почав варити, висипав багато каші. Вона почала лізти з каструлі, забруднила всю плиту. Втретє варити не став. Взяв молоко, накидав туди булочки і нагодував синів. Так і день минув. На вечерю приготував пюре.
Поки з ним порався, і вечір прийшов. Діти ситі, нарешті я мріяв про те, що покладу їх спати і сам на бічну. Коли вже готував їх до сну, згадав, що їх треба викупати! Напустив ванну води, посадив туди двох. Третього купував у ванні. Нарешті сон. Вранці я отямився від того, що відбувалося у квартирі – хаос. Як таке могло статися за півтора дні – загадка. Підвівся, почав прибирати, але тут прокинувся найменший. І почалося все по новій: сніданок, одягнутися надвір, обід, вечеря, купання, спати. Час лягати спати. І тут я з жахом зрозумів, що загубилася пустушка. А найменший без неї взагалі спати не може. Перевернув усю квартиру у пошуках предмета, без якого мій син не спить. А це означає, що ніхто не спатиме. Молодший уже почав вередувати. Я схопився за голову і почав думати про те, що робити.
Вирішив бігти до друзів, у яких теж маленька дитина. Взяв пустушку, прокип’ятив і дав синові. Нарешті до мого будинку прийшов спокій. Настав ранок третього дня без мами. Коли погуляв із дітьми і почав варити кашу, раптом – дзвінок у двері! Відчиняю двері – Юлька! Зайшла у квартиру, посміхається: – Ну що, всі живі? Я шаленів від щастя, сів на диван і сказав: – Я врятований. Юля без криків почала прибирати та розповідати про подорож до села. Бабусю поховали, її будинок одразу колгосп купив. Корів та кіз розкупили. Привезла гроші, все вдалось. — Якби ти сьогодні не приїхала, забирала б мене з божевільні! І ще одне – давай купимо 100 пустушок і покладемо їх у кожен куточок. Мені так буде спокійніше. Це був найщасливіший день у моєму житті. І з цього дня я вважаю і всім розповідаю, що будівельник – найлегша професія у світі!