Зі свекрухою, на думку Лідії, сталося те, що багато хто називає «бійтеся своїх бажань». Дівчинку, доньку Ольга Вікторівна хотіла від початку. І, коли майже тридцять років тому у неї народився син, замість радості зазнала досади та розчарування: у мене? Хлопчик? Навіщо? Ні, ну потім, звичайно, взяла себе в руки: ростила, доглядала, розвивала, лікувала, як майже будь-яка мати, вкладала в дитину душу. Хлопчик був чудовий та абсолютно безпроблемний. Майже не плакав, добре їв і спав, чудово набирав вагу, раніше за інших дітей заговорив і пішов. Рано з’ясувалося, що дитина дуже здатна, займатися з нею майже і не потрібно. — Свекруха каже, що ніхто з Олегом не вчив кольори, дні тижня, місяці! – розповідає Ліда. – Ну, може, один раз назвали і все, він запам’ятав. Читати навчився сам, були якісь кубики з літерами, теж кілька разів показали, і він почав складати слова.
У чотири роки поїхав до бабусі і матері листи писав друкованими літерами, у неї ці листи лежать, це не вигадки. Втім, свекруха успіхами сина не захоплювалася: була впевнена, що всі діти у благополучних сім’ях розвиваються приблизно так. Хлопчики ще й пізніше. Ах, от якби вона мала дівчинку! Хлопчик, син – може, й непогано, але. Дівчинка – краще. Усі молоді роки свекруха намагалася народити дівчинку, це стало ідеєю фікс. Зрештою завагітніла, коли синові було вже десять років. — Ох, я не знаю, що з нею було б, якби там опинився другий хлопчик! – зітхає Лідія. – Вона розповідає, що від самого початку трясла лікарів – ну хто там? Дівчинка? Дівчинка? Тоді вже УЗД робили всім підряд, з першою її вагітністю такого не було. Коли ж нарешті жінці сказали, що так, дівчинка – це був найкращий день її життя.
— Дівчинку назвали Вікторією, тобто перемогою, вже не знаю, над чим і над ким! – посміхається Лідія. – І вона давала батькам жару з перших днів. Перший свій рік просто репетувала, не перестаючи, вдень і вночі, обійшли всіх лікарів, причин не знайшли. Потім ор припинився, але дівчинка жодної хвилини не сиділа сама. Потім пішла до садка, і почалися нові проблеми… Коли Віці було п’ять років, а Олегу, відповідно, п’ятнадцять, не стало їхнього батька – серцевий напад. Свекруха присвятила себе дітям – хоча швидше, звісно, дочці. Олег якось зростав і свої проблеми вирішував сам. Закінчив школу, вступив до інституту, отримав диплом, почав працювати, одружився… Віку так і водили за руку до сьомого класу.
А як трохи відпустили, вона зірвалася і покотилася вниз… — Дзвоню свекрусі час від часу, питаю, як справи, що нового, і вже знаю відповідь! – ділиться Ліда. – З Вікою знову проблеми. То зникла, третій день ні слуху ні духу, то навпаки, приперлася вночі вдрабадан, свекруха її відкачувала. І так день за днем. Своєї провини в тому, що дочка в неї ось така, свекруха не бачить, а останнім часом ще й невістці прочитає таку саму долю. У Ліди з чоловіком теж маленька півторарічна дочка Машенька, милий чудовий малюк. Але Ольга Вікторівна чомусь на сто відсотків упевнена, що за кілька років Маша буде таким самим монстром, як Віка. Свекруха жодної хвилини не сумнівається, що Маша виросте Вікою номер два. Як не виховуй, що не роби, кінець один.