Оксана вже давно чекала попутки до міста. Та тільки цією дорогою машин не було. Тому, коли побачила вантажівку, що їде, радісно замахала руками. Андрій виїхав у рейс уранці. День туди, день назад. Побачивши дівчину, зупинився. – Підкинете? – Запитала змерзла дівчина. – Залазь, красуне. Дівчина залізла до кабіни. – Тут машин мало їде. Та й час уже пізній. Чому в таку неврочну годину вирішили вирушити в дорогу. – Я заблукала, – сказала дівчина, і раптом розnлакалася. З її розповіді Андрій зрозумів, що дівчину колега запросила на шашлики до себе на дачу до Калинівки. Оксана сіла до автобуса, приїхала, вийшла, зателефонувала колегі. Та їй каже: “Зайди до магазину, я за п’ять хвилин буду”.
Оксана озирнулася, а магазину поблизу не видно. Тут лише звернула увагу на дорожній покажчик. Там було написано “Ковалівку”! І ось уже дві години чекає попутку до міста. – Якби не ви, я б тут, напевно, замерла на холоді, – завершила свою розповідь дівчина. – Давай на “ти”, – запропонував Андрій, і дівчина кивнула на знак згоди. – Відігрілася? – Так. – Тоді зараз встанемо на ночівлю. Андрій вибрав місце для стоянки. Зупинившись, приступили до вечері. Чоловік дістав свої запаси, дівчина в гості їхала теж не з порожніми руками.
Повечерявши, розташувалися спати. Оксана розташувалася у спальнику, а Андрій улаштувався на сидіннях. – Андрію, а ти одружений? – Ні. – А чому? – Та ось, тільки-но зустрів дівчину, з якою, можливо, захочу створити сім’ю. Все, давай спати, завтра рано вставати. Доїхавши до місця, розвантажившись, Андрій із Оксаною поїхали до міста. За цей час вони багато говорили, дізналися багато про один одного, і коли настав час розлу чатися, Андрій сказав: – Телефончик даси? – А як же твоя дівчина? – Так я про тебе говорив… Весілля вони зіграли у травні. Ось такі мінливості долі.