Настя не пам’ятала своїх батьків. Усі її тридцять п’ять років біля неї була бабуся Ганна. На жаль минулої осені її не стало, тепер для неї рідні тільки діти та чоловік. У дитинстві вона виходила на дорогу і могла годинами дивитись у далечінь. Завжди репрезентувала свою маму, хоча жодної фотографії з нею у них у будинку не було. Коли їй виповнилося вісімнадцять, бабуся розповіла все про її батьків і чому саме вона її виховує. Виявляється її мама заваrітніла від одруженого чоловіка. Таким чином сподівалася, що він залишить свою сім’ю і одружується з нею. Але він відмовився і від неї, і від Насті, навіть змінив адресу проживання.
Її мама ж сказала, що дитина їй не потрібна. Тому Настю залишила у полоrовому будинку, а сусідам та знайомим розповіли, що дитину не вря тували під час полоrів. Коли бабуся Ганна дізналася, що це бре хня , їй уже виповнилося півроку. Вона забрала Настю до себе, проте відмовилася від своєї дочки, від мами Насті. Все, що мала від неї, викинула навіть жодного фото на згадку, не залишила. Але матері, певне, це було неважливо. Вона жодного разу не з’явилася, навіть не спробувала побачитися. Після такого Настя була вдячна бабусі всім серцем, що вона не залишила її.
Тому до останнього дня Настя була поруч, вона була її мамою, батьком і подругою. Коли Настя народила своїх дочок бабуся стала і нянькою, і головною порадницею. Але минулого місяця, коли вона вже поверталася з роботи, зателефонував її чоловік і повідомив, що до неї прийшла якась жінка і стверджує, що вона її мати. Настя сказала, щоби він нікого не впускав, а сама прискорила хід. Справді, біля дверей стояла якась жінка, чимось схожа на бабусю. Ця жінка була матір’ю Насті. Настя сказала, що не має жодних зобов’язань перед цією жінкою. Після цього вона зачинила перед її носом двері. Більше вона не приходила.