Тема грошей стала для нас хво рою, коли я пішла у декрет. Якось за вечерею я мала необережність сказати чоловікові, що дочки черевики на зиму треба купити, а в нас гроші скінчилися, то він накинувся на мене: — Ти взагалі вмієш розпоряджатися грошима? Я лише недавно зарплату додому приніс! Ага, цілих 5 тисяч мені цар виділив. Цих грошей вистачило на комуналку, продукти та порошок. Ще 100 рублів залишилося, то ми з донькою купили собі по тістечку. Однак чоловік вважав, що я тринькаю гроші. Мовляв, треба від чогось відмовлятися та зайве не купувати, раз не вистачає. Він шпурнув на стіл одну купюру і пішов . Вже за кілька годин приїхала мама, щоб забрати доньку до себе на кілька тижнів. Я зрозуміла, що царя треба ставити на місце, бо інакше буде пізно. Його позиція в мене стоїть упоперек горла з того часу, як я пішла в декрет. Він уявив себе добувачем, тільки добувати нічого так і не навчився.
Замість того, щоб дорікати мені в марнотратстві він мав грошей більше заробляти. Я дуже чекала того моменту, коли дочка піде до саду, щоб вийти на роботу. Як тільки мама пішла на пенсію, у мене одразу розв’язалися руки. А після останнього скандалу з чоловіком я зрозуміла, що більше терпіти таке нехлюйство не збираюся. Директор дуже зрадів моєму ранньому виходу з декрету. Вже наступного дня я змогла розпочати робочі справи. Повернувшись із роботи, я застала чоловіка на кухні. Він сьорбав чай і витріщався в телефон. Гроші, які жбурнув на стіл, так і лежали там. Мама мені привезла гречку та макарони — на тиждень вистачить, а там вже зарплату отримаю. — І чого ти психуєш? — спитав він. – Нічого. Заощаджувати у мене не виходить, зароблятиму. – Ти? Заробляти? Хоч на туалетний папір вистачить? На вечерю що, робітниця? — Те, що ти приготував.
Чоловік покрутив пальцем біля скроні і пішов у магазин. Сказав мені, що я дурість задумала. Мовляв, від цього лише гірше буде. Ну і нехай. Пройшов місяць. Ми не скандалили. Але й не змирилися. Мама мою тактику не схвалювала, але в життя не втручалася. Я ж знайшла собі ще додатковий підробіток, тож почала заробляти з чоловіком на одному рівні. Загалом хапалася за будь-яку можливість, аби провчити його. Чоловік намагався мене вивести з рівноваги, дорікав і розповідав, що я — мати недолуга, коли дочку покинула. Однак я дотримувалася своєї позиції і не слухала його марення. — Скільки ти ще у своїй конторі чаї ганятимеш? Може, час за дитину взятися і про чоловіка згадати? А, робітниця ? — фиркав у мій бік чоловік.
Однак коли я принесла додому першу зарплату, запал чоловіка згас. Але він заявив, що мені надовго не вистачить. Та тільки я вже чотири місяці працюю і отримую більше його. При цьому доньку я забрала і влаштувала в приватний дитячий садок. Часу вистачає і на збирання, і на приготування. Чоловік теж приораний до домашніх справ, щоб не розслаблявся. Він намагався обуритися, що він мужик, а це бабська робота, але я щось не помічаю за ним ніякої мужності. Мене не проб’єш. Раз він вже дістав мене до такої міри, дороги назад немає. Тепер ми на рівніх. Я змогла йому довести, що не на смітнику себе знайшла, тому з моєю думкою треба рахуватися.