Вона знала, що на неї чекає: роздра тований чоловік і його закиди про те, яка вона погана дружина і мати. Хоча дітьми Льоша займався лише один день на тиждень, навіть менше. По середах її робочий день починався о сьомій і ранковий клопіт лягав на чоловіка. Всього розбудити хлопчиків, погодувати їх сніданком і проводити до школи. Після роботи забрати додому та погодувати обідом. І навіть цей короткий період ставав для Каті катуванням. Намагаючись допомогти Льоші, вона все готувала заздалегідь. Речі хлопчиків від нижньої білизни до шарфів і шапок. Їхні рюкзаки. Сніданок та обід для всіх трьох. Чоловікові залишалося лише розігріти та подати. На момент, коли хлопцям треба було робити уроки і готувати вечерю, вона вже поверталася. Але Льоші завжди все було не так. Він неодмінно знаходив причину подзвонити їй на роботу і поскаржитися на її безладність.
Катя все робила поrано: і рюкзаки він не знайшов, і обід пересолений, і хлопчаки поводяться огидно. Усі претензії чоловіка зводилися до одного: вона жа хлива дружина та мати. Зовсім не займається побутом, не доглядає чоловіка, не виховує дітей. При цьому сам Льоша брати участь у вихованні дітей не прагнув. Уроки з ними завжди робила Катя. На батьківські збори ходила також вона. Ось і зараз Катя їхала додому, чекаючи чергової відповіді від чоловіка. Її найкраща подруга Іра постійно говорила, що їй час кидати чоловіка і йти. Катя не розуміла як це так — кидати та йти. Вона виховувалась у повній родині та думка що її хлопчики будуть рости без батька не вкладалася у голові. А Ірка часто повторювала, що синам потрібна щаслива мати, а не засмикана жінка з напівбожевільним поглядом. І сьогодні вона була як ніколи наближена до того, щоб визнати правоту подруги.
Катя не почувала себе вдома як удома. Не могла розсла битися та відпочити. Їй увесь час щось заважало. Тільки після опівночі вона могла по-справжньому видихнути. Діти та чоловік уже спали, у квартирі панував порядок. Це означало, що вона нарешті може присвятити час собі. Тоді вона діставала папір та олівці та малювала. Малювання було її справжньою віддушиною. Вдома було напрочуд тихо. Хлопчаки не шуміли, як завжди, та й телевізор було вимкнено. А з кухні долинали голоси. Катя дослухалася. Здається, це батьки чоловіка завітали до гостей. Це було дивно. Зазвичай вони попереджали про свій візит, мабуть, щось трапилося. Катя поспішно пройшла на кухню. – Усім привіт, де діти ? Ольга Миколаївна підібгала губи, ледь помітно зморщившись. — Вони гуляють із Петром. Сядь, Катю, нам треба серйозно поговорити.
Катя підкорилася, відчуваючи бурю, що назріває. І виявилася права. Зважаючи на все, її чоловікові набридло одному лаяти дружину, і він покликав на допомогу маму. Принаймні так все виглядало для Каті. Вона знову вислуховувала голосіння про те, яка вона погана. Чоловіка не цінує, дітей не виховує та будинок у неї не затишний. Саме в цей момент у її голові щось клацнуло і прийшло розуміння: у цій родині ніколи не цінуватимуть. І терпіти це більше вона не має наміру. Катя погано пам’ятала, як збирала речі: свої та дітей. Як добиралася до будинку батьків і розповідала все, що трапилося. Натомість добре пам’ятала, як її обіймала мама і запевняла, що тепер усе буде інакше. Що вони з батьком обов’язково їй допоможуть і все налагодиться. Так і сталося. Спочатку було важко, але батьки допомогли і все налагодилося. Виявилося, що виховувати дітей не так вже й страաно. Та й на себе час у неї тепер теж лишався. А у вітальні тепер стояв мольберт і малювати вона могла не ховаючись.