Анна прийшла до сватів, щоб познайомитися та обговорити деталі весілля. – Мій чоловік затримується на роботі, тож самі почнемо розмову про головне, – сказала Ольга, мати нареченого. – Ми думаємо витратити на весілля сто тисяч. Половину вносимо ми з чоловіком, половину син. Скільки ви можете внести? – Мама! Ти це про що?! – обурився син. Але Ольга рухом руки змусила сина промовчати. – У мене є накопичення. Десять тисяч. Але я планувала витратити їх на випускний молодшої дочки. – Ну так нічого страաного, люба. Приходьте на весілля удвох із дочкою. А своїх родичів не запрошуйте. – Та що ти таке кажеш?! – Вибухнув Віктор.
– Як ти можеш бути такою нетаkтовною! Не потрібне мені ваше весілля! Без нього обійдемося… – Вітаю. Що за шум, а бійkи нема? — спитав батько. – Тату, я ж казав, що Анна Павлівна одна піднімала дочок! А мама тут вирішила свої умови висунути! Навіщо мені весілля, якщо рідню Наташі не запросять? – Коленько, ну може я нетактовно висловилася, але кожен гість – це витрати. У Анни немає великих грошей, а я їх запрошувати не можу. Не потягнемо! – Що ж ти мене, жінко, перед родичами rаньбиш? Анно, запрошуйте всіх, кого вважаєте за потрібне. Грошей Віктора цілком вистачить, щоб сплатити весілля у мого друга, Ваграма, у кафе. Я з ним щойно розмовляв.
– Весілля у шашличній? Але, Миколко, мої київські родичі відмовляться приїхати, — спробувала заперечити Ольга. – Не “шашлична”, а літнє кафе! Так смачно, як готують кухарі Ваграма, я ніде не їв. А якщо хтось визнає, що йому не за статусом, то може й не приїжджати. Плаkати не буду. Весілля гуляли всією ріднею. І київська рідня Ольги приїхала, і сільські родичі Анни. Повеселилися від душі. Майстерність кухарів була вищою за всілякі похвали. А Ольга обіймала Анну і просила вибачення за свою поведінку.