Ми з Ганною були одружені двадцять років. Конфліктували рідко. Мабуть, цьому сприяло наше роздільне життя в останні десять років. Після народження молодшої, Ганна так більше на роботу і не вийшла. А навіщо? Я їздив на заробітки до Польщі, отримував добрі гроші, забезпечував сім’ю від і до. Ми навіть могли дозволити собі відпочинок на курортах. Тож Ганна повністю зосередилася на вихованні дітей. Всі друзі та родичі казали: “Які ви молодці! Двадцять років одружені, а все ще продовжуєте кохати один одного”… Мої поїздки на заробітки, з одного боку, сприяли стабільному стану моєї родини. З іншого боку, саме вони стали причиною нашого розлу чення. У Польщі я познайомився з Галиною . Вона була на п’ять років старша за мене.
Але це нічого не означало. Її темпераменту та енергії вистачало на нас двох. Своєю пристрастю і ненаситністю вона зводила мене з розуму. Її прагнення пригод повернули мене в молодість. Ми почали жити з нею. Я став дзвонити рідше дружині – вдень працював, а вечори були зайняті Галиною. Від моїх земляків, які працюють зі мною в Польщі, Ганна дізналася про мій зв’язок із Галиною. Не стала смикати мене телефоном, і, нічого не сказавши, одного разу з’явилася на порозі нашої з Галиною квартири.
Пройшла до кімнати, уважно оглянула Галину і сказала мені: – Це ось із цією непоказною особливою ти мені зра джував? Тут Ганна мала рацію. Порівняно з нею, зовні, Галина була “сірою мишкою”. – Нам треба поговорити наодинці. Де ми можемо це зробити? – Запитала мене Ганна. Ми з нею пішли до кафе. – Вибирай: я чи вона! – сказала Ганна. Я вибрав Галину: мені з нею затишніше, спокійніше. Я не міг уявити життя без Галини. Ганна не заважає мені зустрічатися з дітьми, я продовжую надсилати їм гроші. Відвідую, по можливості… Так, я відчуваю свою провину, але не хочу нічого міняти. Я хочу прожити своє життя так, як я хочу, а не за обов’язком.