Я почала зустрічатися з Павлом ще на першому курсі університету. Ми познайомилися на дні народження нашої спільної знайомої, почали розмовляти. А потім, коли стемніло, мені треба було терміново йти додому. Павло був єдиною людиною, яка занепокоїлася. Тому що за вікном було темно, небезпечно. Він пішов разом зі мною, провів мене до самого під’їзду. Так ми й стали частіше спілкуватися, а потім уже зустрічатися. Я дізналася, що Павло із забезпеченої родини. Мама у нього відкрила салон краси, у тата свій бізнес. Але Павло ніколи не хвалився тим, що має багато грошей. А я була з самої звичайної сім’ї, батьки мої жили в селі, працювали в школі. Якось вийшло так, що я разом із Павлом приїхала до нас у село, вирішила познайомити його з батьками.
Мені було соромно, бо будинок у нас скромний. Але Павлу так сподобалось у нас за сімейною вечерею. Батьки прийняли його як рідного, вони багато сміялися та розповідали цікаві історії. Павло сказав, що давно не був таким щасливим, бо його батьки постійно зайняті, тому вони не можуть разом посидіти за вечерею. Згодом зі мною зв’язалася мама Павла, вона просила про зустріч, тільки сказала нічого хлопцеві не розповідати. Мені було страաно і не дарма. Тому що його мати мені сказала, що я дуже хороша дівчина, тільки ось її синові не підходжу за статусом. Тому що вони з батьком вже придивилися наречену для Павла, вона багата, і її батьки мають великий вплив у місті.
Мене попросили просто піти із життя Павла. Мені було так боляче таке чути. Я не могла довго приховувати всю правду від Павла, адже він помітив мою зміну у поведінці. Коли я розповіла про зустріч із матір’ю, то Павло сказав, що все залагодить і поїхав додому. Його не було два дні. Мені здалося, що він вирішив послухатися своїх батьків і бути з нареченою, яку йому підготували. Але ні, Павло приїхав до мене, зустрів із великим букетом квітів і зробив пропозицію. Він вирішив, що зречеться батьків, які проти його щастя. Ми стали жити у моїх батьків, я займалася репетиторством, Павло зміг знайти гарну роботу у місті.
Потім я народила дочку. Я вирішила, що народження онуки може порадувати батьків чоловіка, просила його повідомити своїх батьків про народження онуки. Він довго відмовлявся, але потім погодився. Єдине, що ми почули від його матері – ви не отримаєте наших грошей. Мені було так неприємно таке чути. Ми й не хотіли їхніх грошей. Але згодом вони самі вийшли на зв’язок. Виявилося, що свекор сильно захво рів, були проблеми із сер цем. А все через переживання щодо того, що вони не спілкувалися з сином. У результаті ми стали поступово зближатися. Тепер свекри люблять свою онучку. І чи варто було стільки років не спілкуватися, обра жатись, щоб доводити ситуацію до ліkарні?