У нас із чоловіком відмінні та гармонійні стосунки. Ми живемо, як то кажуть, душа в душу, проте є все одно «але». Це “але” – моя свекруха. Вона жінка шикарна. Для свого віку вона виглядає дуже молодою. Вона скоріше схожа не на свекруху, а на старшу сестру. Вміє доглядати себе, правильно харчується і дуже активна. Однак ми з нею не порозумілися ще з моменту нашого весілля. До нього ще більш-менш нормально було, але на весіллі її як поміняли. І стала я їй не мила. Все було не так. І знаєте, я рада, що ми одразу після весілля переїхали жити окремо, хоча свекор пропонував, щоб ми пожили з ними, а мою квартиру здавали в оренду. Збираои б гроші на будинок, про який ми з чоловіком мріяли.
Я думала спочатку, що, можливо, трохи поживемо з чоловіком, свекруха звикне до мене і все стане нормальним. Але ні. Нічого не змінювалося. Потім я думала, що може все стане краще, коли наро джу дітей. Все ж таки її онуки і, якби, вона повинна їх полюбити. А може, заразом і мене. І знову не вгадала. Діти дуже дра тували свекруху. Подарунки не дарувала та забирати до себе на вихідні не хотіла. «Ну, може, якщо діти підростуть трохи, то краще стане?» – думала собі я. Минулого Різдва ми прийшли, без запрошення правда, до свекрів додому, стали колядувати всією родиною.
Семирічний син та п’ятирічна донька вивчили колядки і дуже старалися. А ми з чоловіком допомагали малечі. Двері не відчинялися. Ми продовжували співати доти, доки не вийшла свекруха і не сказала: – Йдіть звідси! Не далася мені ваша коляда тут! Дістали! І дітей своїх забирайте! Будьте! – і грюкнула дверима перед носом. Виявилося, що свекор того вечора поїхав святкувати Різдво до сестри, а свекруха не захотіла їхати. Золовку вона теж не любила. Якби свекор був вдома, вона б так себе не поводила. Прикро, що вона так ставиться до мене та до моїх дітей. Не знаю, чи налагодяться наші стосунки колись. Але більше спроб налагодити контакт я не роблю.