Дочка, Ангеліна, “шаленіла” вже тиждень. Ні розмови, ні дідівський ремінь не привели її до тями. Зрештою Валерія не витримала. — Та що з тобою діється? – гаркнула жінка. — Чому ти забороняєш мені бачитися з батьком? – Огризнулася дочка. – Що?! – Я говорила з ним по телефону. Він сказав, що не приїде до мене, бо ти забороняєш нам бачитися! Чому ти така зла? За що ти його не любиш? А мене за що? Дочка вибігла з дому грюкнувши дверима. Валерія постояла якусь мить, а потім нервово засміялася. То ось що? Батько попрацював. Можна було одразу здогадатися, що то його рук справа. Розповів доньці небилиць. Вона ж не знає свого батька так само добре, як Валерія… – Я поїду до батька сама! – Повернувшись додому, сказала Ангеліна. – Це остаточне рішення, і ти мене не зупиниш.
Валерія намагалася зупинити доньку. Куди вона сама поїде? Їй лише чотирнадцять років! Вона жодного разу не їздила так далеко. Це сусіднє місто. Батько на неї не чекає. – Чекає! Я вже дзвонила йому. Все. Бувай! Жінка спробувала ще щось сказати, але бабуся її зупинила. – Нехай поїде і на власні очі побачить який її татко… За десять днів у двері зателефонували. Дочка одразу притулилася до мами. Гірkо nлакала та скаржилась. Багато скаржилася. Батько взагалі про неї забув. На вокзал не приїхав. Їй довелося самостійно шукати його помешкання. Телефон розрядився. Вона три години питала у перехожих дорогу. Багато блукала. Коли нарешті дійшла, двері їй відчинила жінка. Назвалася Світланою.
– Це нова дружина батька. Уявляєш? У нього нова сім’я. Батько мав двох дітей від тієї жінки. Про них він дбав. Поки Ангеліна гостювала у батька, то навчилася сама готувати, прати та прибирати. Батько взагалі не приділяв їй уваги. Займався виключно новою родиною. Ангеліні вічно говорив, що “завтра вони точно кудись сходять”. Завтра їй говорили завтра. І так завжди. Батько нічого не знав про Ангеліну. Дав їй звичайне мило. Дівчинку страшенно обсипало. Вона свербіла цілий тиждень. Не могла нормально спати, адже ковдра боляче дряпала шкіру. Ангеліна попросила гіпоалергенне мило. Батько відмовив. – Уявляєш?! – репетувала Ангеліна. – Він тим дітям все купує і навіть не питає, чи дуже воно їм потрібне, а я попросила щось важливе! Як це можна? Дівчинка заnлакала ще голосніше. — Я там не потрібна… Пробач мені, мамо…