Наро дила о 18, швиденько написала відмову і зникла за дверима. Що ми можемо робити у таких ситуаціях? Коли настав день полоrів, я їхала і думала, що дуже не хочу більше двійнят. Перші мої полоrи закінчилися народженням хлопчика, а ось другі, народженням близнюків. Це була несподіванка для всіх. Наша сім’я вважалася багатодітною, але не хотілося знову двох привезти, з двома справді важко було… Найсмішніше було те, що на УЗД усі були впевнені, що народиться одна дівчинка. Вже пізніше виявилося, що весь цей час я носила під серцем хлопчика. Пам’ятаю, тоді навіть ліkарі здивувалися, коли усвідомили, що сталася помилка. Перші кілька місяців після їх народження було дуже важко, я ледве на місяць не вила. Саме тоді мені на допомогу приходили бабусі з дідусями. Вони, як і всі, були приголомшені подвоєнням онуків. А цього разу все було не так просто…
Я наро дила четвертого сина, сиділа в палаті і годувала його. Раптом до нас влетіла головна ліkарка Людмила Олегівна. Жінка спочатку не могла зв’язати два слова до купи, а потім розпочала свій довгий і сльозливий монолог. «Ви не зрозумійте мене неправильно, але в нас тут таке сталося. 18-річна дівчина наро дила гарну здорову дівчинку, але навіть не глянувши на неї швидко написала відмову. Схопилася в таксі і поїхала звідси. Це вперше за останні кілька років моєї роботи… Малолітня мати навіть погрожувала, що коли спробуємо відмовити її, то вона на нас nоліцію викличе… Ось я подивилася на дівчинку і згадала про вас.
У вас уже є одна двійня і добрий досвід її виховання, може, й цю дівчинку заберете до себе третьої? Ми б записали, що ви знову двійню народили, не довелося б по судах з нею ходити. Щоб не було всіх цих процедур удочеріння, бо вони займають не один місяць, а то й іноді рік! А поки буде метушня з цими документами, дитина гнитиме в дитбу динку. Нікому такого майбутнього не забажаєш…» Людмила Олегівна була моя близька знайома, тому я взагалі не здивувалася, що саме до мене вона прийшла з такою пропозицією. Визнаю, що перші кілька хвилин я сумнівалася та думала, чи зможу знову витримати це випробування. А потім, немов тих миттєвих сумнівів, відповіла: «А давайте! Діти не можуть бути зайвими! Тим більше дві дівчинки – дві помічниці! На щастя це сталося 20 років тому, коли ще ніхто не займався оформленням дітей через органи опіки.
А це означало, що ніхто не міг би здогадатися, що ця дівчинка нам не рідна. Маленьку назвали Євою. Мої рідні зовсім не здивувалися, коли я з двійнятами повернулася вже вдруге. Вони сміялися і здивовано муркотіли: «Ось діти! Як вони ховаються від цих апаратів!». Згодом я розповіла правду чоловікові, але виявилося, що він давно хотів ще одну дівчинку і був радий цьому. Я думала, що він повинен знати, яку ношу ми беремо на себе. Маленька Єва теж стала любити тата, а згодом ми почали помічати схожі риси обличчя в їхньому вигляді! На щастя, всі діти виросли абсолютно кожен, як свій для нас. Всі вони досі прилітають іноді до нашого сімейного гнізда!