Я народилася у селі. У мене є два старші брати. У дитинстві вони не захищали мене від інших хлопчаків. Коли брати підросли, вони переїхали жити до міста. Я залишилась із батьками. Ігор та Богдан навчалися в одному училищі, стали автомеханіками. Ігор відкрив власний автосервіс. Він вирішив залучити до своєї справи Богдана. Стартовий капітал дав батько. Згодом вони обоє одружилися, і в них народилися діти. Бачитися ми стали дуже рідко. Я також навчалася у місті на вчителя початкових класів, працювати повернулася до рідного села. Зустрілася зі своїм буду чоловіком Андрієм, і ми побралися.
Все було добре, доки не захво рів батько. А за місяць його не ста ло. Мама дуже важkо пере живала втрату чоловіка, і теж дуже захво ріла. У неї відмовили ноги, і мати перестала ходити. Брати тільки раз приїхали її відвідати, поспівчували мені і повернулися до міста. Сказали, що допомагатимуть матеріально. Ми з Андрієм самі доглядали маму. Добре, що ми мешкали разом. Я готувала їсти, Андрій виконувала тяжку чоловічу роботу. Ігор та Богдан тільки надсилали гроші і зрідка дзвонили по телефону . До мами не приїжджали зовсім.
Мама часто питала, чому сини не приїжджають її відвідати. Я відмовлялася, мовляв, вони мають багато роботи. Як тільки оберуть час, то одразу ж приїдуть. Вона так і не дочекалася. Незабаром її не ста ло. На nохорон брати не приїхали. Навіть грошей на nохорон та поминkи не надіслали. Ми з Андрієм власними коштами все організували, та й сусіди нам допомогли. Тільки через півроку після того, як мами не ста ло, Ігор та Богдан з’явилися на нашому порозі. З’ясувалося, що будинок батько заповів їм обом. А тепер брати хочуть його продати. Моєї думки, звичайно, ніхто не запитав. Їх не цікавить, де я житиму після продажу будинку.