Марина Петрівна, пенсіонерка, прибиралась у хаті. І згадувала своє життя. Чоловіка у неї не ста ло, коли сину було п’ять років. Більше заміж не виходила. Підняла сина сама. Той після армії закінчив технікум, став будівельником, помаявся кілька років на випадкових заробітках та й поїхав на заробітки за кордон майже рік тому. – А Катенька? – Запитала мати, коли Андрій повідомив їй про свій намір виїхати. – Якщо кохає, то дочекається, – відповів син. Раптом пролунав дзвінок у двері. Марина Петрівна відчинила і здивовано подивилася на жінку зі згортком на руках.
– Ви до кого? – До вас. Тримайте онучку! Катеньці треба своє життя влаштовувати, а не з дитиною поратися. А чи повернеться ваш Ігор чи ні – ще велике питання. Сказавши це, гостя пішла. Марина занесла дівчинку в кімнату, поклала на ліжечко і ахнула . Жодного тесту на батьківство не потрібно було. Малюк копія її Ігоря. Жінка з дитиною збігала в магазин, купила все, що потрібно дитині, повернулася додому, по дорозі набравши свою подругу Тетяну. Та примчала одразу. Дізнавшись про те, що сталося, подруга сильно лая лася на матір Каті, потім зібралася і пішла. Повернулась із Катею. Та кинулась до дочки. Взяла її на руки.
– Марино Петрівно, ви вибачте мою маму. Вона мені всі мізки винесла. Я пішла до магазину, повертаюся, а дівчинки нема. Мама сказала, що віднесла її до дитбу динку. Я вже зібралася туди їхати, а тут тітка Таня мене перехопила. Катя з дочкою залишилися жити в Марини Петрівни. Ігорю вони нічого не сказали. Нехай йому буде сюрприз… За півроку син повідомив матері, що повертається, просив знайти Катю і сказати, щоб чекала на нього… Мама зустрічала сина одна. – Ти Катю знайшла? Чекає?! – Ще як чекає, – усміхнулася мати. Коли вони зайшли додому, Катя їх зустріла з дев’ятимісячною дочкою на руках.