Після відходу бабусі дід не хотів спілкуватися ні з ким, але онук Мишко вирішив не залишити його самого. Він ще не знав, як віддячить його дід.

Все було добре, коли була жива бабуся Марина. Вона була неначе ниточка, що зв’язує всю родину. Проте хво роба швидко покалічила бабусю, і після похорону дід ізолював себе від усіх своїх родичів. Миші на той час було близько 20 років, він нещодавно закінчив університет. Влітку поїхав до діда. – Отже, що привело вас сюди? – Дідусю, я прийшов до тебе по допомогу, і я тобі допоможу. – Коли ти поїдеш у місто? Я не збираюся тримати тебе тут! – Я приїхав побачитися з тобою, дідусю. Я буду стільки, скільки захочу. – Ти, зрештою, молодий. Боже збав! – Дід махнув рукою і увійшов до хати. Мишко навчався у сільськогосподарському університеті, тому фермерство давалося йому легко.

Він прополов грядку з кропом і петрушкою і посадив ще кілька рядів моркви та цибулі. – Це для мене? – Дідусю, ти маєш щось з’їсти! – Я знаю, що я їстиму! Одного разу він копався на горищі, де виявив старий фотоальбом, такий старий, що фотографії вже пожовкли, а куточки вицвіли. – Дідусю, дивись, що в мене є! Дідусь довго розглядав альбом, обережно проводячи рукою по обкладинці. Потім він дістав рушник, витер пилюку і відкрив. – Мила. Їй лише рік, а подивися на неї! Хлопці за нею табунами ходіли. – Як вона тебе обрала? – Не знаю точно, сам дивуюсь іноді. Ось таке у нас було кохання! Вони разом розглядали фотографії, весільні фотографії, де дід позує перед камерою з підборіддям, підтягнутим так, що видно волосся у ніздрях.

– Твоя мама вже народилася, – каже дідусь, вказуючи на дівчинку в чудовій сукні. Начебто в альбомі було все життя дідуся та бабусі. Дід тримав альбом біля каміна і переглядав його щодня. Йому стало краще, ніби його крижане серце розмерзлося. За вечерею він міг розповісти кілька цікавих історій зі свого життя. А коли він говорив про це, очі горіли, і він так розмахував руками. Майже 6 місяців вони жили безбідно: хлопчик займався господарством поряд з будинком, а дід наглядав його. Незважаючи на те, що Мишко жартував, що у них все навпаки, він справді ставився до діда, як до маленької дитини.

Якось дідусь захво рів. Він був на межі, тому попросив онука принести альбом. Той зробив як дід просив, і вийшов із кімнати за кілька хвилин він вирішив перевірити дідуся, а його вже не було… Після nохорону всі родичі зібралися і хотіли вирішити кому дістанеться майно та величезний дідусєвий дім. У цей момент додому зайшов нотаріус і відкрив лист – заповіт, в якому говорилося, що все майно дідуся і рахунок у банку переходить до онука Мишкові. Деякі пригрозили судом і сказали, що це не залишать так. А Мишко через час зробив ремонт у будинку, виправив город та залишився жити у селі.

Leave a Comment