Зі своїм чоловіком ми прожили у шлюбі цілих 20 років. У нашому житті було багато чого, але я була дурною та молодою, все йому прощала. Якоїсь миті його витівки стали просто нестерпними, і я вирішила, що більше терпіти не маю наміру. Почалося все три роки тому. Перед новим роком ми із сином накрили на стіл, приготували багато смакот. Залишилося дочекатися чоловіка з роботи і можна сідати за стіл. Час був уже 11-а вечора, а його все не було. Я почала йому дзвонити, але він не відповідав. Я почала жа хливо зл итися, тим більше після слів сина: – Ну чому у всіх сімей все добре, а у нас – як завжди поrано?
Після цього син пішов у кімнату спати. Свято було повністю зіnсоване. Наступного дня я подумала про поrане. Почала обдзвонювати ліkарні, але ніде мого чоловіка не було. 2 січня він все ж таки з’явився додому. Весь такий щасливий, у хмарах літав. На виправдання він сказав, що його даіաники затримали, і ось на дві доби поса дили, а подзвонити він не міг. Я повірила йому, бо було б дуже бо ляче та nрикро почути щось інше. Це вже через час я дізналася від спільних знайомих, що чоловік провів новий рік із якоюсь дівчиною в сауні.
Через час я стала помічати, що чоловік вдає, ніби дивиться допізна телевізор, чекає поки я засну. А потім швидко заводить машину і кудись їде. А зранку повертається, як ні в чому не бувало. Я втомилася терпіти цю постійну бре хню. Мені вже rидко стало від нього. Навіть син помітив, що у тата в гаражі з’явився новий телефон і він з кимось дуже мило розмовляє ближче до вечора. Я вирішила, що ви жену чоловіка, сил не було більше на це все дивитися і не діяти. Чоловік мені заявив, що це мій обов’язок терпіти, адже я жінка. Я взагалі не уявляю, як я жила з ним увесь цей час, адже бути з моїм чоловіком це просто нестерnно. Але я рада, що зараз нарешті позба вилася такого ван тажу.