Прямо за столом свекруха заявила, що одну з наших квартир ми з чоловіком маємо віддати золовці. Але мене найбільше напружила поведінка чоловіка

ПОЛЕЗНОЕ

Ми з чоловіком, після одруження жили в моїй квартирі, успадкованій від бабусі. Потім придбали собі двокімнатну квартиру в іпотеку. На святкуванні тридцятиріччя золовки, свекруха промовила тост: — Ми вирішили, що наш син подарує сестрі одну зі своїх двох квартир! Золовка теж не промовчала: — Я нову хочу! Коли ви звільните її. Я подивилася на чоловіка. Той мовчав. Мабуть, уже дав своє добро. Довелося відповісти самій. — Квартиру треба заслужити. Зароби сама. А наших квартир тобі не бачити. Вони стануть у нагоді моїм дітям.

— Але ж мій син відремонтував обидві квартири. Значить, і інша квартира належить йому. В нас власністю чоловік розпоряджається. Ти зобов’язана погодитись з цим правилом, якщо хочеш залишатися членом нашої родини. Я знову глянула на чоловіка. Той мовчки, «набравши в рот води» і дивився в тарілку. — А хто буде розпоряджатися власністю золовки? Адже в неї немає чоловіка, — сказала я. — Її батько, з права старшинства. — Я щось не чую, щоб старший у вашій родині хоч щось сказав. Втім – це несуттєво. Щоб ваш чоловік не сказав, це не матиме жодного значення, — сказала я і додала, звертаючись до чоловіка, — а ти що мовчиш.

— Мама права, — промимрив він. — Ну, значить так. Бабусиної квартири вам не бачити, а загальну можемо поділити. Ось зі своєю половиною ти можеш робити, що хочеш! – сказала я чоловікові. Тут ці халявники стали зви нувачувати мене в жа дібності, а свекруха надумала мене наляkати: — Мій син повертається до нас! А тобі немає місця у нас у родині! Вона запитливо подивилася на сина. Той кивнув на знак згоди. Більшого убо жества я в житті не бачила. — Забирайте його на здоров’я. Залишатися з сім’єю халявщиків я сама не бажаю, — відповіла я і покинула збіговисько цієї родини.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *