У школі мою хорошу подругу всі дуже любили, адже вона була неймовірно доброзичлива та мила. Вона була і гарною, і стрункою, і веселою. Тому й хлопці часто за нею бігали. Ось тільки довелося багато їй перетерпіти через своє смішне прізвище – Курочкіна. Протягом усіх років у школі з неї постійно насміхалися. А потім після випускного вона розповіла мені про свою мрію: – Знаєш, я собі давно пообіцяла, що вийду заміж тільки за чоловіка з гарним благородним прізвищем. Під час навчання в університеті вона стільки хлопців «відшила» через цей критерій. Все їй здавалося недостатньо гідним та добрим.
Ось навіть востаннє трапився їй заможний, чуйний, добрий хлопець. Вони довго спілкувалися в Інтернеті та добре ладнали. А під час першої зустрічі дівчина спитала про прізвище свого обранця і, коли почула відповідь, одразу вирішила, що далі їм не дорогою. Ось так вона шукала свого єдиного аж до тридцяти трьох років. Поки перебирала кавалерами, то вже нікого розумного не лишилося. Поїхала Катя до столиці, щоб там своє життя будувати та шукати чоловіка. Там вона влаштувалася на роботу, і така вже зайнята там була, що мені й не телефонувала. І ось зідзвонилися ми за місяць.
Подруга мені одразу почала розповідати: – Вітання! Мабуть, не повіриш, але дзвоню, щоб запросити тебе на весілля. Зі своїм коханим познайомилася випадково на вулиці. З першого погляду він мене зачарував своєю красою та інтелектом. Ось за чотири тижні він і зробив мені пропозицію. Я була шалено рада за подругу, але мене дуже цікавило, що там за головним критерієм: – Ну, а що там із прізвищем? Мабуть, уже якесь королівське? – Ех, сама з себе в жа ху. Тепер я Оля Козлова. – засміялася Ольга. Отака іноді іронія долі буває. Від долі не втечеш. Та що тепер…