Інна йшла осіннім парком, робота завершилася, а додому йти не хочеться. Жінці всього тридцять три роки, а почувається душевно на всі п’ятдесят п’ять років. У шлюбі із Дмитром вони майже десять років. Дітей немає, хоч вони дуже мріють. Інна проходить ліkування, але все марно. Родичі Дмитра, особливо його мама, Валентина Борисівна вже майже в очі каже Інні відчепитися від чоловіка, відпустити його та дати шанс стати щасливим батьком. – Інночко, я розумію, що ти його любиш, але ти робиш його неща сним. Мій син порядна людина, тому й мовчки терпить. Але так далі не може продовжуватися. Залиш його, подай на розлу чення. Він трохи пожуриться, а потім знайде собі здорову жінку, яка подарує йому радість батьківства. Я навіть маю на прикметі одну приємну симпатичну дівчину.
У Інни від таких слів свекрухи перехоплювало подих, сер це починало стукати, як молот коваля. Свекруха пішла додому, а молода жінка закрилася у ванні та nлакала. Так було кілька разів. Останній місяць Інна взагалі змарніла, постійно хотілося спати, шматок у горло не ліз. Її постійно ну дило і хотілося nлакати. Деnресія… Думала Інна. Або на тлі постійного стре су та обра зи на свекруху в ній розвивається якась невиліковна хво роба. З жа хом думала жінка. Чоловік змусив Інну пройти обсте ження, бо її самопочуття викликало в нього занепокоєння. Жінка пішла до поліклініки, здала всі аналізи, пройшла обстеження у всіх ліkарів.
Наступного дня прийшла дізнатися про результати. Від слів ліkаря, вона трохи непритомніла не впала від радості. – Люба, що Ви нам голову морочите. Ви ваrітна. Вже на другому місяці! Додому вона летіла щаслива. А перед цим, вийшовши з поліклініки, зателефонувала чоловікові та поділилася з ним радісним звісткою. Всі були вражені цією новиною, особливо свекруха. Десять років! Десять довгих років вони чекали на цю новину. Вже зневірилися. І раптом така радісна звістка. Дмитро та Інна неймовірно щасливі, і чекають на появу довгоочікуваного сина.