Інга Миколаївна була рада за дочку. Її Настя виходила заміж із кохання. Одне турбувало мати – зять опинився із заможної родини. Але вголос вона про це не говорила. Батька Насті не стало, коли дівчинці було чотири роки. Жінка одна піднімала дитину. І зробила все, щоб її дочка здобула вищу освіту. Настя закінчила університет та працювала викладачем математики. Свати Інги Миколаївни були не тільки заможні, а й чванливі. Водили сваттю по своєму будинку і хвалилися ремонтом. Особливо підкреслювали, скільки заплатили за кожен етап ремонтних робіт.
аралельно хвалилися меблями, виготовленими за спецзамовленням, за ескізами якогось модного дизайнера. Показуючи на ту чи іншу річ хвалькувато називали породу дерева, з якого вона зроблена. За столом також не могли заспокоїтися. – Ви, шановна Інго Миколаївно, напевно не їли такого м’яса. Спробуйте, спробуйте! Такою телятиною вас більше ніде не почастують. Не раз поривалася Інга Миколаївна сказати , все, що думає і про їхній будинок, і про їхні меблі, і про них самих. Але терпіла заради щастя доньки. Почалася підготовка до весілля. Щоб купити дочці весільну сукню, Інга позичила гроші у сестри. Свято відбувалося у дорогому ресторані, який обрали свати.
Під час урочистостей вони з важливим виглядом ходили серед гостей і вихвалялися сумою, яку витратили на весілля. Настав час батькам привітати молодят та обдарувати їх подарунками. Слово взяв батько нареченого. Поруч з ним стояла мама нареченого і поглядала на сваттю зверхньо. – Андрій та Настенька, ми вам вирішили подарувати сертифікат на розробку та виготовлення меблів. На цю суму ви можете замовити все, що бажаєте! – з пафосом сказав батько. – Щедро! – Чудовий подарунок! Шепталися гості. Настала черга Інги Миколаївни вітати молодих. – Андрію, я сьогодні віддаю тобі найдорожче, що в мене є – мою дочку Настеньку. Бажаю, щоб ви жили в коханні та злагоді. І дарую вам ключі від вашої двокімнатної квартири у центрі міста. Сват аж почервонів, сватя позеленіла… Квартиру Інга успадкувала від бабусі.