Була пізня ніч, коли до хати до Анастасії постукали. Вона накинула халат на плечі і пішла відчиняти двері. Там виявилася сестра з донькою: -Настя, вибач, що я так пізно, мене госnіталізують терміново, rірше стало. Ти візьмеш Аню до себе? Обличчя Галі було дуже блідим, голос був тихим, було видно, що їй важко говорити. Настя відразу провела племінницю в будинок, Милі тоді тільки шість було, і вона багато чого не розуміла.
-Можливо, за нею я більше не повернуся, сестро. Ти ж про неї подбаєш? Знаю, що тобі й самій із трьома дітьми непросто. Настя міцно обійняла сестру та заnлакала. -Звичайно, не хвилюйся про це. За місяць Галі не ста ло. Анастасія прийняла племінницю як рідну, різницю між нею та своїми дітьми не ставила. Згодом Міла навіть почала називати її мамою.
Виросла Мила справжньою красунею, вчилася добре, їй пророкували успішне майбутнє. Вона вступила до інституту, але не доучилася, бо заваrітніла. Коли вона зізналася у всьому Анастасії, та її підтримала. -Помилилася ти, але нічого, всі помиляються. Ми твою дитину піднімемо на ноги, не хвилюйся. Настя моя сусідка, і я захоплююсь її силою духу.