Нещодавно після роботи заїхав на заправку. Там поряд була кав’ярня. Туди я й пішов за склянкою улюбленої кави. Перед кав’ярнею я побачив бабусю, яка стояла навпроти вітрини і жалібно дивилася на ласощі за склом. По її очах було видно, що вона б не проти поласувати шматочком еклера… або ще чимось, але її пенсії на це, явно не вистачало. Загалом, я вирішив зробити добру справу. – Добридень, – сказав я, – не скажете, який ваш улюблений десерт?
– Ой, синку, – зніяковіла бабуся, – я нічого з цього ще не пробувала. Краще, спитай у продавця, вони порадять найкраще з усього. – Ні, ви мене неправильно зрозуміли. Я для вас хочу щось купити. Дайте зробити добро, – ніяково усміхнувся я. З цих слів бабуся збентежилася, але вона подивилася на мене, як маленька дитина, і сказала:
– Я б хотіла «картоплю» тут спробувати… тільки не знаю, яка в них краще: зі згущеним молоком або з сиром. За кілька хвилин я повернувся до бабусі з двома видами «шоколадної картоплі», теплим чаєм та кексами з різними видами варення. Бабуся подякувала мені, мало не заплакала, а я повернувся додому щасливий. Виявляється, треба робити добру справу, щоб покращити не лише іншій людині, а й собі настрій.