Знайти роботу в нашому місті неможливо. Хто молодший віком, то втікає до обласного центру. За молодістю я не ризикнула, а тепер, коли мені тридцять сім років, тим більше не піду на таку авантюру. Тим більше, і з роботою, і з житлом у мене проблем немає. Своя однокімнатна квартира, де мешкаю з котом Ваською. Робота хороша. Колектив чудовий. Начальник супер… Ось через нього, через начальника, я й задумалася про звільнення. Ні. він, як і було сказано супер. У всіх відношеннях. І фахівець класний, і з підлеглими ввічливий. А ще він дуже симпатичний чоловік. Стрункий, з благородною сивиною, стежить за собою.
А я ось проста, середньостатистична жінка. Не фарбуюся, марафетом не зловживаю, ношу джинси, кросівки та футболку. Коротше, не цікавлюсь своєю зовнішністю. Правда мені подруга, вона працює в салоні краси, якось сказала – “Трохи над тобою попрацювати, ти в нас на цукерку перетворишся!”. Тоді мені не було для кого прикрашатися, тому і пропустила її слова повз вуха. Так ось, про начальника. Я закохалася в нього. Він у нас трудоголік, затримується на роботі допізна. Я почала брати собі додаткові завдання, щоб довше залишатися з ним наодинці. Не підозрюйте у rріхах.
Мені просто хотілося побути поруч із ним довше. Він зразковий сім’янин, я вихована у традиційному стилі. А саме: руйнувати сім’ю – гріх, позашлюбний зв’язок – гріх. Тому я докладаю всіх можливих зусиль, щоб приховати свої почуття. Щоб не дай Бог, ні він, ні будь-хто інший, не запідозрив про мою любов. Нещодавно, все ж таки не втрималася. Пішла до салону краси. Подруга добряче попрацювала над моєю зовнішністю. Потім ми з нею підбирали відповідну сукню до моєї зовнішності. Коли наступного дня йшла на роботу, всі озиралися на мене. – Невже ти спромоглася на побачення? – ахали колеги жінки. Я не почала говорити, для кого я так прикрасилася. А наприкінці дня подала начальнику заяву про звільнення…