Коли мені було 17 років, я вступила до коледжу. Саме там я зустріла Олега – своє перше кохання. Ми цілими днями були нерозлучні, тож із весіллям вирішили не затягувати. Але ось, коли я дізналася, що чекаю на дитину, від Олега і слід простив: він перестав відповідати на мої дзвінки, а його батьки не говорили, де він зараз знаходиться. Щодо моїх батьків, то вони, природно, сприйняли новину про мою ваrітність дуже неrативно.
Як би там не було, я розраховувала на їхню підтримку – але вони просто взяли та виrнили мене з дому. На моє велике щастя, мені знайшлося місце у гуртожитку. Я працювала, і паралельно готувалася до вступу до університету. Напевно, весь цей ст рес позначився на тому, що я втра тила дитину. У той момент я втратила єдину рідну людину. Я вступила на заочний, стала працювати у великій фірмі, поступово просувалася кар’єрними сходами.
За кілька місяців мені вдалося накопичити достатню суму, якої вистачило б на початковий внесок. Коли батьки дізналися про мої успіхи, то поспішили вийти зі мною на зв’язок. Більше того, навіть Олег повернувся до нашого міста, знайшов мене, почав вибачатися, казав, що хоче бути разом. Але моє рішення було остаточним: я раз і назавжди вирішила, що ніколи не відновлю стосунки з людьми, які залишили мене у найважчий момент.