Дочку я виростила одна і з великими труднощами. Мені свого часу не було на кого сподіватися! Чоловік поkинув мене, коли доньці було чотири роки, його відвела у мене одна з моїх подруг. У мене і часу стра ждати з цього приводу не було, треба було піднімати на ноги дитину та заробляти гроші. Я з усім упоралася! Коли в двадцять два Аня вийшлазаміж і з’їхала, я видихнула з полегшенням. “Тепер вже можна жити для себе і на своє задоволення” – думала я.
Мені дуже сподобалося безтурботне життя на пенсії. Вранці виходжу прогулятися, хожу до подруг, коротше кажучи, зовсім не сумую. Але моє щастя недовго тривало. Через чотири роки Ганна повернулася додому, але не одна, а з двома дітьми. -Мамо, Коля козел, він мені наб рид, вічно щось вимагає! Скільки я не вмовляла її порозумітися з чоловіком, Аня не слухала, все-одно подала на розлу чення.
Тепер вона мешкає в мене вже цілий рік. Я за цей рік дуже втомилась. Аня не працює, вона зі своїми дітьми живе на мою пенсію. Щодня вона ходить гуляти, іноді може й уночі не повернутися. -Я Шукаю батька для своїх дітей! Я втомилася стежити за онуками, я теж людина і хочу спокою. Але що ж робити? Не можу ж я рідних онуків та рідну дочку взяти та вигнати!