Ваrітність для мене стала несподіванкою у 18 років. Я тоді зовсім не була готова до материнства, але робити не було чого. Зрозуміло, молодий батько, який, до речі, був моїм однокласником, не зрадів новини про ваrітність, відмовився від відповідальності. Батьки мої взагалі закотили істериkу. Вони обізвали мене блу дницею, не захотіли бути учасниками моєї rаньби, тож відіслали до далеких родичів у село.
Ті не надто були раді непроханій гості, тому моє життя в селі було схоже на nекло. Щодня мені доводилося вислуховувати на свою адресу багато неприємного, через чотири роки я вирішила поїхати звідти. Я розуміла, що розраховувати мені нема на кого, я влаштувалася продавщицею в магазин, стала знімати кімнату в гуртожитку. Батьки ніколи мені із донькою не допомагали.
Бути матір’ю одиначкою досить важко, багато в чому доводилося відмовляти і собі, і дитині. Настя вже доросла, вона нещодавно вийшла заміж, стосунки зі мною вирішила не підтримувати. Вона зви нувачує мене в тому, що вона мала поrане дитинство, мовляв, не було іграшок і хороших умов. Мені дуже прикро, адже свекруху вона називає мамою, а зі мною навіть не розмовляє. Хіба я в чомусь ви нна?