Ми з чоловіком дуже довго чекали на появу свого первістка – Антона. Але ми були щасливі лише кілька років: справа в тому, що чоловік потраnив в ава рію – і його не ста ло. За кілька років я познайомилася з Юрою, який незабаром став моїм другим чоловіком. Чоловік здавався мені дуже добрим, вірним та дбайливим. Юра дуже добре прийняв мого сина, і у нас утворилася справді міцна родина. Минув час, і в мене з Юрою народилася спільна дитина – наша принцеса Ганна. Здавалося, що сім’я буде лише щасливішою – але Юрко різко змінився.
Я довгий час не могла зрозуміти причини, доки не настав перший день народження нашої доньки. Під час свята Юрко заявив: -Я обожнюю свою рідну дочку, мою єдину кровиночку. -Як єдину? А Антон? -Антон? Коли йому виповниться 18, він має залишити мій дім. Мені на той момент здалося, що чоловік просто жартує. Але я подивилася в очі свого чоловіка, і моментально зрозуміла, що він говорив на повному серйозі. Я встала зі столу і пішла до спальні. Свекруха побігла за мою: -Дочко, ну, ти що? Він же n’яний! Несе всяку нісенітницю.
-Ні. Він і раніше натякав на це. Тільки я, дура, вдавала, що все нормально. Я подаю на розлу чення. -А як ти житимеш з двома дітьми? -Не хвилюйтеся. Я маю квартиру від бабусі, яку я здаю в оренду. Та й грошей я встигла відкласти. Я вже давно вирішила, що квартира від бабусі, де ми колись жили з першим чоловіком, дістанеться Антону. З того дня минув тиждень. Юрко мені так і не подзвонив. Зараз я не знаю, чи варто поспішати з розлу ченням, чи, може, треба трохи почекати: раптом чоловік схаменеться.