Марина Петрівна багато років працювала в архіві. Підприємство державне платили небагато, але стабільно. Але настав день і настав кінець стабільності. Їй запропонували написати заяву за власним бажанням. Інакше погрожували підвести під статтю. Під яку статтю можна підвести працівника несекретного підприємства, яке не має жодного стосунку до грошей, незрозуміло. Але Марина Петрівна добре знала, що чиновникам, що зарвалися, в цій державі багато дозволено, вирішила не конфліктувати і написала заяву. І у свої п’ятдесят із хвостиком років залишилася безробітною. Здоров’я достатньо, тож жінка намагалася знайти роботу. Три місяці активних, але безуспішних спроб працевлаштування результатів не принесли.
Ось тоді Марина Петрівна і вирішила звернутися за допомогою до зятя. Михайло має свою невелику ІТ компанію, наточену на рекламу. Створюють односторінкові сайти та програми на їх основі для магазинів, салонів краси та фірм в інших сферах послуг. Штат у нього здебільшого програмісти. Але є і секретарка, і бухгалтер, і водій, і прибиральниця. Ось прибиральниця і написала вже заяву та доопрацьовує останні дні. Коли Марина Петрівна поцікавилася у зятя, чи є в його компанії вакансії, то відповів: – Є. Дві. Програміста та прибиральниці. Програмувати ви не вмієте. А прибиральницю цілком можете потягнути.
І хоча Марина Петрівна ніколи фізичною працею не займалася, але вона була б згодна попрацювати прибиральницею. Ось тільки… – Ну і хамло! – обурюється подруга Марини. – Якби мій зять мені таке запропонував, я б його швидко на місце поставила б! І дочка її, Христина, лізе з кулачками на чоловіка. – Як ти тільки зміг таку посаду мамі запропонувати! – кричить вона на Михайла. – Вона спитала, я їй відповів! Якщо вона доведе, що зможе працювати програмістом, я із задоволенням візьму її на таку роботу! І що цікаво, сама Марина Петрівна зовсім не проти цієї роботи. Зарплата у зятя у півтора рази більша, ніж була на колишній роботі…