Того дня священик закінчив службу та попросив усіх залишитися. Раптом він підняв купюру в 100 гривень над головою і спитав: – Підніміть руки ті, кому потрібні ці 100 гривень. У цей момент близько 15 людей підняли руки. Тоді священик спитав у тих, хто не підняв руки, чи не потрібні їм гроші. Ті відповіли, що гроші потрібні, але їм було соромно піднімати руку. Тоді священик зім’яв купюру і знову спитав, кому вона потрібна. Тоді майже всі підняли руки.
Навіть ті, хто раніше соромився. Священик кинув купюру на підлогу, настав на неї і знову поставив уже звичне запитання. Рук не поменшало і цього разу. – Ось так і з людьми, дорогі, – сказав священик, піднявши купюру, – цей папірець зім’ятий, брудний, але він вам ще потрібний, він не втратив своєї цінності. Усі слухали священика, округливши очі.
Навіть коли ви проходите через багато випробувань, через увесь бруд, властивий земному життю, здійснюєте багато поrаних вчинків, але каєтесь, ви все одно не втрачаєте своєї цінності в очах Всевишнього і людей, які вас люблять. Поки всі перетравлювали почуте, священик підійшов до жінки, яка стояла біля виходу, яка просила «на хліб». Він віддав купюру жінці та додав: – Вона не в змозі заробити на хліб власним трудом, і тому я віддаю гроші їй, але впевнений в одному: ніхто з вас не піде сьогодні з порожніми руками.