В універі я познайомилася з Федором, і ми почали зустрічатися. Наші відносини розвивалися дуже швидко. Через рік після початку роману я дізналася, що ваrітна. Мені пощастило, Федя мене не поkинув, а як порядний чоловік зробив мені пропозицію. Весілля ми не зіграли, лише розписалися в РАГСі, і тут ми постали перед питанням. У нас не було власного житла, винаймати квартиру ми не могли, і тому вирішили переїхати «на час» до свекрухи. Людмила Анатоліївна мене одразу не прийняла. Вона не говорила мені всяких слів, але робила зауваження на кожному кроці: тут не прибрано, там нечисто, це неправильно, щось недороблено.
Вона чіплялася до кожного мого кроку. Спочатку чоловік намагався втручатися в наші словесні суперечки, заспокоїти матір, захистити мене, але потім він зрозумів, що краще просто не втручатися, і навіть почав мене звинувачувати в тому, що я все перебільшую. Так більше не могло тривати. Я і так втомлювалася з дитиною, а тут ще й дві дорослі людини мені спокійно жити не давали. Я вже почала думати про розлучення, як раптом дізналася, що моя тітка відій шла в інш ий світ і залишила мені свою квартиру, адже сім’ї в неї не було.
Тоді я зібрала свої речі, речі малюка, але чоловік став чинити опір переїзду, пропонував здавати квартиру тітки в оренду, а самим жити з його мамою і далі. Як тільки я заговорила про розлучення, він, як миленький, зібрав речі, слізно попрощався з мамою, і ми переїхали до нашої нової квартири. Все йшло просто ідеально до недавніх часів. Чоловік наполягає на тому, щоб ми повернулися до його мами, адже вона вже стара і їй потрібний догляд. Я ж у ті умови повертатися не збираюся. Не знаю, як вирішиться це питання, але точно знаю, що моєї ноги в тому будинку не буде.