Ми зі Станіславом одружилися з великого кохання. Ми обидва були без розуму один від одного, але наш любовний корабель розбився об довгий язик моєї свекрухи. Жодного дня у новому будинку не проходило без її нотацій. Я, на її думку, все робила не так, як люди. Їй не вистачало: це не так, то не так… Навіть коли я заваrітніла, свекруха розпускала чутки, що тільки моя ваrітність тримає її сина поряд зі мною.
Коли я скаржилася чоловікові на його матір, він тільки сміявся, мовляв, вона просто жартує таким специфічним чином. Звичайно, я обра жалася, багато nлакала, і, коли я отримала квартиру у спадок від бабусі, вирішила одразу туди переїхати. Чоловік не дуже зрадів моїй пропозиції, але як тільки я поставила йому ультиматум, здався і зібрав речі. Я наро дила двійнят. Я була шалено щаслива, але й шалено втомлювалася, адже вся турбота про дітей лягла на мої плечі, а чоловік навіть не намагався мені допомогти з цим.
Я не спала ночами, не відчувала, як настає ранок, і вечір змінює день. Одного разу я вирішила серйозно поговорити з чоловіком, щоб він хоча б увечері мені трохи допомагав з дітьми, але сказав, що єдине, чим він може допомогти – може запросити свою матусю до нас на час, поки я не звикну до нового статусу. Я сказала, що я краще ходитиму такою напівживою від втоми, ніж побачу його маму у нас вдома. Чоловік обра зився на мене, але я теж обра жалася, коли під час kонфліктів між мною та свекрухою він вдавав, що не помічає нічого.