Я виходила заміж за коханого хлопця, а отримала чоловіка са диста, який не втрачав нагоди розпускати руки. Навіть незважаючи на присутність нашої дитини. Кілька разів я тікала від нього до батьків, але моя мама, ігноруючи rематоми на мені, відправляла мене назад. – Якщо б’є, значить, є за що! – казала вона. Ну так, недогрітий або перегрітий суп – це вагома основа для ляпаса. Анна, моя подруга, не раз і не два говорила мені, щоб я покинула його та переїхала жити до неї. Але я боя лася викликати ще більший гнів, та ще й підставити подругу, тому й не йшла від нього.
Але мені пощастило, чоловік деспот накинув оком на іншу і сам вирішив розлу читися. До батьків після того, як вони не захотіли мене захистити, я не хотіла їхати. Мені дала притулок Анна. Я тоді була у декреті. Отримувала копійчані виплати, тому щоб якось заробити, мила підлогу в офісі по сусідству. Анна прийде з роботи, візьме на себе клопіт про дитину, а я йду заробляти. Анна мала молодих людей. Але не довго. І додому вона нікого ніколи не водила. Моя подруга ніколи не зможе наро дити. Такий має діагноз. Вона відразу ж зізнається про це своїм залицяльникам.
Хтось йде одразу, хтось пропонує разом боротися, а потім кидає її. Ось після цього мені доводиться втішати мою подругу. Ми з нею живемо разом три роки. Стали один одному сестрами. Мій хлопчик уже ходить у садок, а я влаштувалася на роботу. Заводити стосунки з чоловіками поки що побоююся. Загалом у нас все добре, за винятком одного. Нас із Анною запідозрили у нетрадиційних стосунках. Мовляв, якщо вони живуть разом без чоловіків, то тут щось не так. Ну не станеш же кожному зустрічному-поперечному розповідати про складнощі наших стосунків із чоловіками. Я впевнена, колись і моя “чоловікофобія” пройде, і Анна зустріне того, кому потрібна буде сама, а не діти від неї. А поки що кумушки пліткують про нас…