Рано-вранці несподівано в гості зайшла мама. Вона, не встигнувши навіть скинути одяг, не привітавшись, почала розмову: -Ір, ну так не можна! Мені Анечка все розповіла. Ти всерйоз вирішила розлу читися? Але ж ви така гарна пара! А що це ще за історія з іншою жінкою та дитиною? Звідки це діти знають? Не можна їм усе розповідати! Ірина втомлено видихнула. -Мамо, я дітям нічого не розповідала. Це все інтернет. Це його kоханка сама виставила миле сімейне фото, де вона, Коля та їхній син. Досить з мене.
Не можу більше зазнавати цього прини ження. Я й так майже рік сподівалася, що він прийде у себе, заплющувала очі на його “відрядження”. Міла Іванівна замовкла. -А я і не знала, що він такий негідник. Навіть коли Аня розповіла. Микола повернувся надвечір, побачивши зібрані валізи, зажурився. Він взагалі зовсім не збирався кидати сім’ю.
Просто йому подобалося проводити час із Олександрою, а потім вона дуже недоречно заваrітніла, захотіла сім’ю. -Ір, може не потрібно всі мости так спалювати, га? Ми ж разом майже сімнадцять років. Дружина дивилася на нього порожнім поглядом. -Пізно, Колю, всі мости вже спалені. Він дивився на неї поглядом побитого собаки, але жоден м’яз у неї на обличчі не здригнувся, а в душі нічого не ворухнулося. Все перегоріло.