Коли я зустріла Назара, була впевнена, що це кохання всього мого життя. Ми дуже хотіли створити сім’ю. Назар казав, що мріє про двох дітлахів – хлопчика та дівчинку. Але одного разу його відправили на стажування до Італії. Воно мало тривати рік, тому я дуже сумувала з цього приводу. Але Назар заспокоював мене, казав, що це заради сім’ї. Я заспокоїлася, і розпочала підготовку до весілля. Ми часто спілкувалися телефоном. Він казав, що сумує за мною. Я ж за цей рік працювала над собою, щоб бути ще гарнішою.
За кілька днів до його повернення мама покликала мене на серйозну розмову. Сказала, що дорогою додому зустріла свою майбутню сваху. Вона вдала, що не помітила мою маму, і швидко забігла в під’їзд. За кілька хвилин у мене задзвонив телефон. Це була подруга: -Назар приїхав. Ти як? Може, приїхати підтримати тебе? -В сенсі? Він має повернутися через тиждень. -Невже ти нічого не знаєш? -Ні… -Він приїхав не один … З нареченою він приїхав, коротше кажучи …
-З якою нареченою? Ти щось плутаєш! Я намагалася заспокоїти себе в такий спосіб, але в моїй голові все сходилося. Я зрозуміла, чому з нашої розмови зникли теплі слівця. Ми спілкувалися лише зі звичайних питань. Ніколи не уявляла собі, що мене можна зрадити, причому таким підлим чином. І навіщо я вибрала саме його? У мене ж були юрби шанувальників, але я чомусь зупинила свій вибір на ньому. З того дня минуло багато часу, але ні Назар, ні його батьки навіть не спробували вийти зі мною на зв’язок і пояснити, що сталося.