Цінність сім’ї та рідних загалом, для моєї сестри, завжди була на останньому місці, причому так було з самого дитинства. Сестра посиденькам з сім’єю, застіллям та іншим видам проведення часу з сім’єю, воліла прогулянки з подругами, і весь день проводила вона з ними, причому нам навіть не давала познайомитися з її компанією, а сама про них нічого не говорила. Ми з мамою дуже за неї хвилювалися, адже вона могла у пorану компанію потрапити, з нею могло щось трапитися. У 19 років сестра раптово сказала, що виходить заміж за свого старого доброго друга, про якого ми, звичайно, нічого не знали, а познайомити нас з ним вона не спромоглася, просто вийшла заміж і відразу ж переїхала жити до нього.
Після цього сестра взагалі не зв’язувалася ні зі мною, ні з мамою, через що мамі було дуже важко. Хоч для мами сестра все ще залишалася маленькою, безневинною та дурною дівчинкою, для мене вона була вже дуже зрілою людиною, яка мала нести відповідальність за свої вчинки та за стан мами після цих вчинків. Вже через багато років, коли ми й не чекали новин від сестри, здоров’я мами приkувало її до ліжка, і її останні роки я провела поруч, наглядаючи за нею, намагаючись її хоч якось ощасливити в ситуації, що склалася.
Поме рла мати в оточенні рідних, але не обох своїх дітей. Сестри і тоді поряд не було. Раптом, несподівано, вже після сме рті матері з’явилася моя сестра, вказуючи на будинок, мовляв, він повинен дістатись їй, адже в неї чоловік, скоро і діти будуть, так що будинок їм потрібніший. У заповіті матері про сестру нічого й не було, про що я дала знати саме цій жінці, а на її подальші примхи мені вже було просто нач хати. Мама була єдиною ланкою, яка хоч якось зв’язує нас разом, і якщо вже немає мами, то й немає жодних стосунків між мною і тією дівчиною.