– Я ось що хотіла запитати, чому міські хлопчаки всі такі худорляві? Вони у вас поголовно дистрофіки, чи що? Та ще в вузеньких штанях, в обтяжку. У них причин дали не щемить? І маєчки в обтяжку. Я розумію, якби м’язи були, тоді футболку, що обтягує, одягати, щоб фігуру продемонструвати. А кістки чого демонструвати? Чай не в анатомічному кабінеті скелетом працюють. – Та мода в них така, Глаш. Стрункими хочуть бути. У міській квартирі у Софії сиділи і пили чай троє: господиня Софія, її двадцятирічний син Влад та їх гостя, двоюрідна сестра господині Глаша, яка заїхала відвідати сестру.
– За модою дівчата мають жити. А чоловік, він повинен віз за колеса брати і переставляти. Ось ти, племяш, віз від землі відірвеш? – Ні, – зляkано проблищав Влад. – Та їх немає в місті. – Ну і що, що ні? Вміти все одно маєш! Ти мужик чи ні? – Я? Що ви розумієте під словом “чоловік”?- Софіє, а ти впевнена, що він чоловік? – Глаша дивилася на сестру. Потім знову пристала до Влада, – ти що, не знаєш, що таке чоловік? – Чоловік, чоловік, – відповіла Софія. – Але він ще вирости має…
– То йому ж двадцять років! Так? І він у тебе ще не виріс? Ти мені скажи, – Глаша знову подивилася на Влада, – ти чоловік чи ні? – Здається, чоловік, – невпевнено відповів молодик. – Здається, – задумливо простягла Глаша. Потім додала, – ви мені вибачте, заради Бога, що я так різко. Якщо щось не так сказала. Я людина проста, що бачу, те й говорю. Пора мені, Софіюшка, якраз до електрички встигну. Щасливо залишатися. Гостя пішла до виходу, а Влад проводив її задумливим поглядом. Наступного дня він купив собі одяг на розмір більше і притяг від товариша гирі.