До сусідньої квартири заселилася багатодітна родина. “Веселе” життя було гарантовано. Карина познайомилася із сусідкою, коли Маша прийшла попросити солі. Хазяйка запросила гості пройти до квартири. – Непогано живете. А ким ви працюєте? – Я стоматолог, – відповіла Карина. – А я вдома сиджу, з дітьми. Молодший піде до дитсадка, тоді і я на роботу вийду. А поки що здобувач у нас чоловік. Він у мене працює вахтовим методом. А у вас є діти? – Дочка. Навчається в університеті в іншому місті. – Важко утримувати? – Не скаржусь, – відповіла Карина. За кілька тижнів Маша звернулася до неї з проханням: – Карино, Ви не позичите мені десять тисяч. Чоловіка звільнили. А жити на щось треба.
Карина кошти тримала на картці і не знала, скільки в неї готівки в гаманці. – Зараз подивлюся, чи знайдеться необхідна сума, – відповіла Карина і дістала з сумочки гаманець. Витягла всі купюри, що там були. Їх виявилося три по п’ять тисяч. – А давайте все, – зраділа Маша. – Я все поверну, будьте певні. Дякую!.. З того дня минуло майже півроку. Карина іноді стикалася з Маше або у дворі, або у під’їзді. Будучи ввічливою людиною вона про борr не нагадувала, а сусідка, коротко привітавшись, швиденько йшла.
Нещодавно, повертаючись із роботи, Карина побачила у дворі незнайомий автомобіль. У ній сиділи діти Даші, чоловік із дружиною вкладали у багажник речі. – Доброго дня, Карино. А ми ось до моря зібралися, – вітала її Маша. – Бачу з грошима у вас проблем немає. То може й борг повернете ? – Кариночка , шановна , у нас діти і проблеми вищі за дах. А у вас чоловік бізнесмен та й ви непогано заробляєте. Для вас ці п’ятнадцять тисяч не сума, а нам вони потрібні. Сказавши це, Маша сіла в машину і зачинила двері. Карина мовчки проводила машину, що від’їжджала, поглядом.