Віра з самого дитинства не була схожа на своїх батьків. Вони були русявими і блакитноокими, а вона темненькою. Не схожа вона була і характером. У дитинстві вона не надавала цьому жодного значення, адже так часто буває, що діти не схожі на своїх батьків. До того ж мама з татом часто говорили, що вона схожа на прабабуся. Віра виросла, вона переїхала жити до міста. Вона все одно часто відвідувала батьків. Під час одного із візитів на неї накотили спогади, ностальгія. Того дня їй наснився дивний сон. То справді був уривок дитячих спогадів.
Вона поверталася додому зі школи та почула розмову сусідок, які обговорювали те, що Віра не рідна своїм батькам. І в цей момент у Віри зародилася думка, що вона дуже схожа на друга сім’ї, дядька Михайла. Причому не лише зовнішністю, а й характером. Коли Віра прокинулася, у неї залишився неприємний осад після сну. У голові крутилися нав’язливі думки, що мати зра дила батькові з дядьком Мишком. Зрештою, вона не витримала і поділилася своїми думками зі старшим братом. Ігор уважно вислухав, зітхнув, каже: -Думаю, а ти вже досить доросла, щоби знати правду. Віра напружилася.
Потім брат пішов і приніс документи, де було зазначено, що Віру вдо черили. – Чому від мене це приховували? Брат знизав плечима. – Думаю, батьки просто не хотіли, щоб ти почуваюся якоюсь чужою. Мама з татом просто ще хотіли доньку, але у мами були проблеми зі здо ров’ям, і вона не могла наро дити другу дитину, тому тебе вдо черили. Вірі знадобилося багато часу, щоб звикнути до цієї думки, а потім вона вирішила, що це нічого не змінює, адже батьків вона все одно дуже любить. Вона стала навіть з більшою теплотою до них ставитись, адже вони прихистили її та подарували гарне дитинство.