Два роки тому я розлу чилася з чоловіком. Він мене дістав своїми сценами рев нощів. Я теж жінка запальна. Тому сkандали у нас були бурхливими. І за цим усім спостерігала наша семирічна дочка Соня. Зрештою мій терпець урвався, і зібравши свої та дочки речі повернулася до рідного міста до батьків. Приїхала, влаштувалася на роботу, віддала дочку до школи. На роботі познайомилась із Ігорем. Наші стосунки розвивалися дуже швидко, і вже за півроку він покликав мене заміж. Мама радила не поспішати із заміжжям, дати дочці звикнути до думки, що мама з татом розійшлися.
Однак я не хотіла відмовлятися від особистого життя навіть заради доньки. Зрештою, вона повинна вже приймати реалії життя. Але дочка сприймала Ігоря як винуватця нашого з її батьком розлу чення. Я багато разів розмовляла з Сонечкою, пояснюючи, що спочатку я пішла від її батька, а вже потім зустрілася з Ігорем. Тобто, розлу чником він ніяк бути не може. – Все одно, якби не він, ми знову стали б жити з татом, – відповіла дочка. Якось, коли Ігор, повернувшись із роботи, приймав душ, а я готувала вечерю, на кухню прийшла Соня. У руках вона тримала телефон Ігоря. Там світилися повідомлення від різних дівчат. Я нарахувала їх штук двадцять. Я ще плескала очима, коли Ігор вийшов із ванної. Як вже казала, я жінка запальна. Тому відразу ж почала kричати.
Ігор пару хвилин дивився на мене нічого не розуміючи, потім взяв телефон, переглянув швиденько повідомлення, посміхнувся і сказав: – Тебе не здивувало, що від мене в листуванні лише два слова: “Привіт! Зустрінемось?”, І більше нічого? Його спокійний, глузливий тон заспокоїв мене. Почала дивитися і вчитуватися. І справді, від нього цим лахудрам було лише одне послання. Далі дівчата вже самі розпочинали спілкування. Мені теж здалося це підозрілим. Почали розбиратися далі. З’ясувалося, що всі повідомлення надіслані вчора, одночасно, з нашого домашнього комп’ютера. Причому відправлені у той час, коли Ігор був на роботі. “Злочинець” очевидний. Після недовгого “допиту” Соня визнала та усвідомила свою провину. Обіцяла більше так не робити…